До проблем цін і затрат також підходять із математичними методами. Були навіть економісти, які стверджували, що єдиним методом придатним для застосування до економічних проблем є математичний метод і хто висміював логічних економістів як "літературних" економістів.

Людвіг фон Мізес, "Людська діяльність".

Якщо не економіст, то хто я? Застарілий дивак, чия функціональна роль у загальному плані відійшла в історію? Можливо мені слід прийняти таку оцінку, тихо піти на пенсію, і з алкогольним перегаром сапати свою капусту? Можливо, я міг би це зробити, якби сучасні техніки дійсно зробили б "кращу" економічну мишоловку. Однак замість очевидного прогресу, я бачу триваючу ерозію інтелектуального (і соціального) капіталу, що був акумульований "політичною економією" у її найкращі години.

Джеймс Бьюкенен, "Що мають робити економісти?"

Сьогоденний економічний мейнстрім - неокласична економіка - повністю математичний. Значна більшість робіт в академічних журналах щільно заповнені математичною нотацією. Нематематичні підходи до теми часто вважаються ненауковими і неточними.

Однак успіх математичного підходу у відкритті незвіданих земель був мінімальним. Навіть Браян Кеплен, критик австрійської економіки, визнає: "[Математичні підходи] мали п'ятдесят років усе ростучої гегемонії в економіці. Емпіричні свідчення їх внесків переконливо негативні".

Це привело до певного числа викликів до мейнстріму. Частина неокласичної теорії, яка частіше всього знаходиться під ударом, це припущення раціональної економічної поведінки. Неокласичне поняття раціональності постулює, що людська поведінка матиме результатом такі самі наслідки, як і комп'ютерне обчислення того, як застосувати певні "параметри", щоб досягти "оптимального" результату. Здійснюється велика кількість пустих спроб визначити, якими мають бути ці параметри і як саме категоризувати оптимальний результат. Багато викликів до неокласичної парадигми рекомендують модифікувати поточні моделі деякими новими параметрами чи налаштувати те, що вважається за оптимум. Можливо, параметр "альтруїзму" модифікує міру егоїзму, яку начебто пропонує модель, чи додавання деякої кількості "соціального конформізму" до бажаного наслідку може краще пояснити примхи нинішніх брендів. Але деяка критика йде далі. Математика, хоча і не некорисна в економіці, не може передавати принципи людської діяльності.

Мізес пояснив фундаментальну прірву між праксеологічною економікою і математикою у "Людській діяльності".

Логіка і математика мають справу із ідеальними системами мислення. Відношення і імплікації їх систем співіснують і є взаємозалежними. Ми також можемо сказати, що вони синхронні або, що вони поза часом. Ідеальний розум може збагнути їх у одній думці. Людська нездатність це здійснити робить саме думання дією, що проходить крок за кроком від менш задовольняючого стану недостатнього усвідомлення до більш задовольняючого стану кращого розуміння. Але часова послідовність, в якій набувається знання, не повинна плутатися із логічною одночасністю всіх частин апріорістичної дедуктивної системи. В межах такої системи поняття передування і послідовності лише метафоричне. Вони не посилаються на систему, а на нашу дію у намаганні це збагнути. Система сама по собі не імплікує ані категорію часу, ані причинності. Існує функціональна відповідність між елементами, але не існує ані причини, ані наслідку.

Епістемологічно праксеологічну систему від логічної системи відрізняє саме те, що вона імплікує категорії як часу, так і причинності.

Давайте візьмемо відоме математичне відкриття, теорему Піфагора, як приклад того, про що каже Мізес. Як добре відомо всім тим, хто вчив геометрію, ця теорема каже, що існує незмінне відношення між трьома сторонами прямокутного трикутника, в якому сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи (a² + b² = c²). Жодна із сторін трикутника не спричинює жодну іншу сторону буди певної довжини. Ані рівняння Піфагора, ані будь-який із нескінченної кількості трикутників, які воно описує, не мають жодного часового відношення один до одного. Нам не треба заглиблюватися у питання того, мають чи не мають математичні форми окреме існування від людського розуму. В будь-якому разі, як тільки ми розуміємо відношення Піфагора, тоді всесвіт прямокутних трикутників, разом із відношенням їх сторін і інших геометричних фактів щодо них, постає як сукупність аспектів абсолютно не-часових, ідеальних форм. Хоча наші обмежені розуми мають наближатися до цих аспектів поступово, їх існування одночасне із самим поняттям "прямокутного трикутника", і жоден із цих аспектів не передує і не перебуває у наслідковому відношенні до будь-якого іншого аспекту ідеальної форми.

Людська діяльність відрізняється. Так само як ідея прямокутного трикутника імплікує теорему Піфагора, ідея людської діяльності імплікує "до" і "після", "причину" і "наслідок". Ми не можемо зрозуміти значення людських планів, якщо ми не зрозуміємо, що для людського агента існує минуле, яке надає грунт, в якому він може посіяти насіння дії; існує теперішнє, протягом якого сіяння може відбуватися; і існує майбутнє, в якому агент сподівається пожинати плоди своєї дії. Так само, ми маємо розуміти, що агент сподівається, що його дія стане причиною бажаного ефекту, або він не буде діяти.

Логічно послідовно розглядати економіку так, наче існує математична форма, в разі, якщо розглядати її, наприклад, як вчення обмежуючого стану - рівноваги - до якої може тяжіти економіка. Але коли такий підхід використовують, щоб пояснювати людську діяльність, вона створює плутанину, тому що вона усуває із розгляду справжні людські вибори, той самий феномен, який відрізняє економіку від інших дисциплін

Давайте розглянемо приклад. Підручник з мікроекономіки Стівена Ландсбурга, "Теорія цін", нагадує студентам:

важливо відрізняти причини від наслідків. Для окремої людини чи то зі сторони попиту, чи то зі сторони пропозиції, ціна приймається як даність і визначає кількості попиту чи пропозиції. Для ринку як цілого, криві попиту і пропозиції визначають і ціну, і кількість одночасно.

Ландсбург каже студентам, що вони мусять не думати про ціни як про щось, визначене діями окремих осіб - особи просто приймають ціні як даність. Натомість, математичні поняття кривих пропозиції і попиту "одночасно" визначають, що відбувається на ринку.

Ми можемо погодитися з Ландсбургом в тому, що важливо відрізняти причини від наслідків. В той самий час, ми маємо заперечити, з точки зору науки людської діяльності, він зрозумів все навпаки. Ціни і кількості змінюються лише як результат людської діяльності. Звідки в цьому світі може з'явитися нова ціна, як не від людського пропонування ціни чи запиту вище чи нижче ринкової ціни? Це намагання осіб покращити свій матеріальний стан перед лицем невизначеного майбутнього рухає ринкові ціни.

Ландсбург займає таку дивну позицію через своє бажання описати людську діяльність за допомогою математичних рівнянь. Ці рівняння не можуть взяти до уваги креативні людські рішенні, що базуються на категоріях причини, наслідку, до і після. Те, що вони описують, - це світ позачасових співвідношень, у яких відсутня причинність. Людські наміри не грають роль у моделі, так як модель припускає, що всі люди можуть лише приймати її як даність. Стикаючись із ймовірністю усвідомлення обмежень своєї моделі, Ландсбург обирає усунення людської діяльності з економіки.

Факт того, що криві пропозиції і попиту можуть дати приблизну картину ринкової поведінки - це результат людської діяльності і певно не його причина. Ніхто не діє з метою збалансування пропозиції і попиту. Люди діють на ринку для того, щоб отримати прибуток, в ширшому розуміння слова: вони обмінюються, тому що вони відчувають, що їх положення після обміну буде кращим, ніж до обміну. Те, що їх пошук прибутку має тенденцію до збалансовування - це побічний продукт їх дійсних цілей. Як каже Хаєк у "Індивідуалізмі і економіному порядку": "сучасна теорія конкурентної рівноваги припускає існування ситуації, яку справжнє пояснення має враховувати як ефект від конкурентного процесу".

Для того, щоб зробити економічну теорію придатною для математичного підходу, неокласичні економісти видаляють сам предмет праксеологічної економіки, людську дію, зі своїх теорій. Мізес каже:

Математичні економісти нехтують усім теоретичним висвітленням ринкового процесу і задоволнено тішаться додатковим поняттям [а саме, рівновагою], що застосовується у цьому контексті і позбавляється будь-якого сенсу за межами цього контексту. ("Людська діяльність")

Вивчення кореляцій, що надаються математичними описами подій - центральне для фізики та хімії, тому що у цих галузях ми можемо визначити константи співвідношень, що дозволяють нам робити передбачення. Ми відчуваємо впевненість в тому, що електрони не вирішать несподівано, що вони не так вже і притягуються до протонів, і що кисень не прийде до висновку, що він насправді надасть перевагу зв'язку з трьома молекулами водню, аніж з двома.

Такі константи відсутні у людській діяльності. Предмет економіки, з австрійської точки зору, це логіка економічних подій, а не кореляцій, що існують між ними. Вивчення цих кореляцій - це предмет економічної історії і воно ніколи не покаже фундаментальні закони економіки, через відсутність констант. Якщо ми визначимо, що минулого року підвищення на 10 центів ціни на хліб мало результатом 2% зменшення у попиті - у неокласичних термінах ми виміряємо еластичність попиту на хліб - це не скаже нам, що трапиться цього року, якщо буде ще одне підвищення на 10 центів.

Математичні рівняння можуть бути корисними для моделювання результатів людей, що слідують через попередньо складені плани. Як тільки б'ючий у бейсболі вирішить відбивати подачу, ми можемо використати рівняння, яке, базуючись на початковій швидкості, яку б'ючий обере надати, передбачить просування бучки. Тим не менше, це рівняння матиме мало користі у передбаченні того, чи змінить б'ючий свій задум і утримається від удару.

Так само, відносні ціни двох акцій у пропонованому корпоративному злитті можуть рухатися узгоджено із передбаченнями математичної моделі протягом деякого часу. Але варто ринковим учасникам отримати якесь знання, що змінить їх сприйняття злиття, відносні ціні акцій можуть значно відійти від передбачень моделі. Якщо з'явиться чутка, що буде вказувати, що злиття може провалитися, відносна ціна продавця може різко впасти. Арбітражні трейдери мають застосовувати своє історичне розуміння у спробі зрозуміти, як інші ринкові учасники відреагують на цю новину. Як тільки переоцінка завершена, новий фактор ризику для провалу угоди може буди доданий до моделі і вона знову може прийнятно функціонувати. Тим не менше модель не може охопити зміну, яка є початком створення нового плану. І саме імплікації цього планування - те, що є предметом австрійської економіки. Тобто момент людського вибору, так як план має націлюватися на одну ціль і відкладати в сторону інші, і вибирати деякі засоби для досягнення цієї цілі, відкидаючи інші. Математична економіка моделює фази ринку, коли плани не створюються чи переглядаються, іншими словами, коли події, які становлять інтерес для австрійських економістів, людські вибори, відсутні.

Ніщо із зазначеного вище не має означати, що математичним підхід марний, лише те, що він не може охопити сутність людської діяльності. Британський філософ Майкл Оакшотт каже, що ми можемо теоретизувати про конкретний феномен як або механічну систему, що характеризується вимірювано постійними відповідями за ідентичних умов, або як розумну діяльність, що розглядається як розумна саме тому, що вона не розглядається як результат механічного процесу. Коментуючи два різних підходи до соціальних наук, Оакшотт каже:

[У формулюванні механічної] "науки суспільства"... суспільство розуміється як процес або структура, або екологія, а саме, що воно нерозумно "відбувається", як генетичний процес, хімічна структура або механічна система. Компоненти цієї системи не агенти, які виконують дії, а рівні народжуваності, вікові групи, групи по доходам, коефіцієнти інтелекту, способи життя, еволюціонуючі "стани суспільства", енвайронменталістський тиск, середні розумові здібності, дистрибуція у просторі і часі, "кількість випускників", паттерни вагітності чи видатків, системи освіт, статистика щодо захворювань, бідності, незайнятості тощо. І задача полягає у тому, щоб зробити ці одиниці більш зрозумілими у термінах теорем, що показують їх функціональні взаємозв'язки чи причинні зв'язки... Це не неможлива задача. Але вона має мало спільного із людиною [людською діяльністю] і зовсім нічого спільного із діяльністю приписуваних агентів. Якими б не визначали кореляції між енвайронменталістським тиском, стилями поведінки чи розповсюдженістю газових плит або їх причинну якість (зростання рівня самогубств? падіння використання прального порошку?) , вони не є термінами, в яких вибір агента зробити чи сказати одне чи інше у відповідь на випадкову ситуацію і у дію по досягненню уявленого і бажаного задоволення потреб можуть бути зрозумілими. Таке заняття може викликати лише появу категоріальної заплутаності, а не появу розуміння суттєвих дій чи вимов агента. ("Про людську поведінку")

Австрійська економіка розглядає людей як креативних, розумних агентів.

Публікується з дозволу Інституту Мізеса

Коментувати у блозі