Стаття під назвою How can we unleash positive animal spirits into the economy? Change the narrative^[1], нещодавно оприлюднена в газеті The Week, втілює в собі весь негатив, котрий має місце у сприйнятті економіки, а також причини, через які сучасні економічні підходи, спрямовані, як видається, на усунення недоліків, «виявлених» завдяки такому сприйняттю, не в змозі пояснити нічого, що мало б хоч якесь значення.

Уже сама назва статті, автором якої є Джон Азіз (John Aziz), є досить промовистою, але погляньмо на припущення та твердження, що містяться в кількох перших абзацах, і на те, яким чином вони стосуються економіки (якщо вони взагалі її стосуються). Ось із чого починає Азіз:

«Економіка — важка наука, а люди — складні створіння: вони мають різні (та нестійкі) бажання, по-різному реагують на події та сприймають світ кожен по-своєму. Ринки — це складні взаємодії між мільйонами всіх цих різних людей».

Схоже, що Азіз вважає великою проблемою для економіки те, що люди мають різні бажання. Це й справді проблема для науки, котра намагається зрозуміти або передбачити ці бажання. У цьому сенсі я по-людськи співчуваю психологам, котрі працюють над цими питаннями, але як економіста мене важко загнати в глухий кут такими заявами. «Складні взаємодії», про які розводиться Азіз, мене радше надихають. Так, адже саме з них починається найцікавіше: соціальні явища, котрі постають завдяки діям окремих осіб незалежно, узгоджено та в певних інституційних рамках. Саме вони є предметом економічної науки. А тепер погляньмо, куди нас веде Азіз:

«У зв’язку з цим для розуміння економіки необхідно розуміти мотивації людей. Вони інвестують та витрачають гроші (або утримуються від інвестування та витрачання грошей) для втілення в життя певних бажань і досягнення певних цілей: одержання прибутку, створення заощаджень „на чорний день“ або просто для придбання корисних товарів і послуг. Ці економічні рішення іноді є раціональними. В інший час наш раціоналізм можуть захмарювати такі інстинкти, як жадібність (під час піднесення економіки) та страх (під час спаду та після нього)».

Цей абзац у найкращому випадку просто збиває з пантелику. Перше речення взагалі не має ніякого сенсу: навіщо розуміти «мотивації людей» для розуміння «економіки»? Це не випливає ні звідки. Економіка є віддзеркаленням не мотивацій, а людських дій, які на них ґрунтуються. Для розуміння того, що трапиться з водою під час танення льоду, нам немає потреби знати, що є джерелом тепла. Для розуміння сюжету повісті нам немає потреби знати, на якій машині її надрукували. Так само нам немає потреби розуміти мотивації людей для того, щоб вивчати наслідки їхніх дій.

Азіз продовжує:

«Ринки проходять фази масового оптимізму та масового песимізму: піднесення та спаду. Джон Мейнард Кейнс називав сили, що стоять за цими фазами, „ірраціональним началом“ — це емоційні та інтуїтивні чинники, які обумовлюють економічні рішення. Ці чинники в економіці оминути неможливо, оскільки існують питання, на які неможливо дати відповідь у кількісному вираженні. Наприклад, чи вкладати кошти в компанію, котра торгує товарами й послугами, які користуються попитом? Що відбувається з ринком: він зміцнюється чи слабшає? Чи почуваються люди більш або менш упевненими в завтрашньому дні? Що трапиться в майбутньому з процентними ставками, які диктують як вартість запозичень, так і доходність заощаджень: вони зростуть чи впадуть? А що буде з інфляцією?»

І знов голослівні твердження, які тепер стають дедалі дивнішими. Очевидно, нам треба додати «ірраціональні начала», бо вони є «невід’ємною часткою економіки», тому що їх «непросто оцінити в кількісному вираженні». У цьому твердженні важко знайти якийсь сенс. Що означає для економічної науки складність кількісної оцінки мотивацій, які стоять за діями, що призводять до тих явищ, котрі ми вивчаємо? І яким чином долучення «ірраціональних начал» як пояснень сприяє поліпшенню ситуації чи розв’язанню цієї проблеми, що нібито існує? Це й справді дивно! Не кажучи вже про те, наскільки ненауковим є таке свавільне твердження (при цьому не звертаймо уваги на обурливе змішування «розуміння» у стилі Вебера з даними, що «піддаються кількісній оцінці»).

Подивімось на наступний абзац:

«Економістам тепер вдається розв’язувати ці питання набагато краще ніж у 30-ті роки, коли Кейнс писав свої роботи; зокрема, зараз існують індекси підприємницької впевненості та впевненості споживачів. Але все одно багато дій, які вчиняються і споживачами, і діловими людьми, залежать від інтуїтивних рішень.

Сила наших ірраціональних інстинктів та вага власного досвіду цілком здатна подолати раціональну аргументацію».

Тут Азіз, принаймні, визнає, в який момент економічна наука стала на хибний шлях: з Джона Мейнарда Кейнса. Тут слово «краще» означає «більше дешевої психологічної та математичної аналітики», навіть дивитись на яку психологам та математикам просто незручно. І, звичайно, побудова індексів зведених показників чогось, що «непросто оцінити в кількісному вираженні», схоже, взагалі не є для Азіза проблемою, так само, як і ті «інтуїтивні рішення», котрі нам нібито слід розуміти, щоб розібратися в економіці.

Напевне, цікаво розуміти, якого роду «інтуїтивні рішення» змушують людей купувати саме сині, а не зелені светри в сонячний день, але вони не мають жодного відношення до того факту, що попит на сині светри зріс, а на зелені — впав, і це змінило співвідношення цін, структуру виробництва тощо. Якщо, звичайно, не вважати, що «розуміння» економіки — це те саме, що здатність прогнозувати та спрямовувати її в певному напрямку. На жаль, скидається на те, що багато хто (включаючи, схоже, Азіза — та Кейнса) вважає, що економіки як описової науки недостатньо (або навіть що така економіка не є наукою), тоді як саме соціальна інженерія забезпечує належне «розуміння» економіки. Варто замислитись над цим хоча б на кілька секунд, і стане зрозуміло, що такий підхід є абсолютно неправильним на всіх рівнях. Не варто дивуватися тому, що сучасні мейнстрімні економісти не в змозі пояснити економічні явища, якщо вони вважають цю дивну річ необхідною для розуміння економіки. Суміш дешевої псевдопсихології, індексів явищ, які не піддаються кількісній оцінці, а також купу ірраціональних начал — усе це навряд чи можна вважати рецептом наукового успіху.

Псевдонаукова маячня такого штибу — це, в найкращому випадку, марне витрачання часу, але ця маячня, схоже, стала дуже модною та відіграє провідну роль у тому, як люди сприймають мейнстрімну економічну науку (та займаються нею). Але, звичайно, вона не означає геть нічого. Рано чи пізно з цим погодяться навіть ірраціональні начала.

[1] Як дати волю позитивним ірраціональним началам в економіці? Зміна наративу. - Прим. перекл.

Переклав Олександр Іванов

Коментувати у блозі.