Лю Роквелл. Чому австрійська економічна школа має значення?
Пітер Шифф.Тримайте голову над доларом.
Джордж Рейзмен. Кредитне розширення, криза і міф про перенасичення заощадженнями
Людвіг фон Мізес. Економічні обчислення в соціалістичному господарстві
Фрідріх Хаєк. Претензія на знання
Джин Каллахан. Праксеологічна економіка і математична економіка
Хесус Уерта де Сото. Фінансова криза і рецесія
Френк Шостак. Що не так із ВВП?
Джозеф Салерно. Чому соціалістична економіка "неможлива"
Мюррей Ротбард. Дефляція, вільна чи примусова
Волтер Блок. Як ринок створює робочі місця, а уряд їх знищує
Джин Каллахан. Міф про модель
Роджер Гаррісон. Хаєкова теорія виробничого циклу: повторна оцінка.
Мюррей Ротбард. Фон Мізес по суті
Френк Шостак. Кампанія проти скорочення видатків
Маріо Ріццо. Людвіг фон Мізес і його велика тавтологія
Волтер Блок. Онаа
Вільям Андерсон. Закон Сея і австрійська теорія бізнес циклу
Стівен Хорвіц. Повинен означає можу
Філіп Багус. Проблема точності економічних даних
Стівен Хорвіц. Консьюмеризм - це кейнсіанство.
Арт Карден. Розтрощіть капіталізм, і ви знищите цивілізацію
Фрідріх Хаєк. Значення конкуренції
Стівен Хорвіц. Контрастуючі концепції капіталу: ще один погляд на дебати Хаєка-Кейнса

Для того, щоб зрозуміти цей документ, треба сказати дещо про його призначення та історію. Документ має двох основних авторів - Спенсера МакКалума (Spencer McCallum) і Міхаеля ван Ноттена (Michael van Notten). Спенсер МакКалум почав працювати над цим документом ще у 70-ті роки минулого сторіччя. Вернер Штифель (Werner Stiefel) запропонував йому розробити проект угоди для комюніті плавучих міст, які він планував створити у міжнародних водах. Сам Штифель у 30-ті роки емігрував з Німеччини до США, а свій проект почав тому, що вважав, що США йдуть тим же шляхом, що призвів до появи нацизму у Німеччині. Загалом з проекту нічого не вийшло, але для МакКалума то був добрий старт. Проект угоди оренди був надрукований (він відомий як проект Orbis) і зажив власним життям. За 30 років він пройшов декілька ітерацій і став свого роду культовим у "вузьких колах".

Окрім добрих вин, теплих пляжів і палких жінок Італія славиться й дечим менш приємним — мова йде про мафію. Цікаво розібратися, яким чином настільки потужна «машина» змогла вбудуватися в суспільство настільки сильно та змістовно, але ще важливіше зрозуміти, яку роль вона відіграє поруч із італійським урядом. З одного боку, дуже легко стверджувати, що мафія та корумпована економічна система, в якій вона функціонує, є неправильними і непродуктивними для країни. З другого боку, її присутність може бути сприятливою для економіки країни, причому у випадку Італії саме так і є.

Люди часто питають, як та чи інша функція суспільства має працювати за відсутності Держави. Певно ж, на кожне конкретне питання існує своя конкретна відповідь. Разом із тим є ще й загальне підґрунтя для таких відповідей: набір корінних ідей, які допоможуть вам дійти власних висновків. Якби я нагадував про них щоразу, коли пишу нову статтю, вони б уже набили усім оскомину. Тому надалі, намагаючись уявити собі, як міг би виглядати той чи інший аспект нашого життя без рабовласників, просто поставте собі наступне запитання.

“Чи має ця річ якусь цінність?”

Деяким лібералам (йдеться про американське розуміння цього терміну) видається одкровенням істина, яку розуміє навіть пересічний глядач Fox News: ринок уміє задовольняти потреби. Якщо дещо можна зробити, і за це дещо люди готові платити гроші, то хтось інший неодмінно захоче це зробити — за певну ціну.

Стаття під назвою How can we unleash positive animal spirits into the economy? Change the narrative^[1], нещодавно оприлюднена в газеті The Week, втілює в собі весь негатив, котрий має місце у сприйнятті економіки, а також причини, через які сучасні економічні підходи, спрямовані, як видається, на усунення недоліків, «виявлених» завдяки такому сприйняттю, не в змозі пояснити нічого, що мало б хоч якесь значення.

Уже сама назва статті, автором якої є Джон Азіз (John Aziz), є досить промовистою, але погляньмо на припущення та твердження, що містяться в кількох перших абзацах, і на те, яким чином вони стосуються економіки (якщо вони взагалі її стосуються). Ось із чого починає Азіз:

«Економіка — важка наука, а люди — складні створіння: вони мають різні (та нестійкі) бажання, по-різному реагують на події та сприймають світ кожен по-своєму. Ринки — це складні взаємодії між мільйонами всіх цих різних людей».

Вступ

“Сьогоденні проблеми демократії можуть бути подолані лише шляхом ще більшої демократії”. Ця стара цитата одного американського політика влучно демонструє сучасний погляд на нашу демократичну систему. Люди погоджуються зі ствердженням, що демократія має проблеми. Вони навіть готові погодитись зі ствердженням, що західні парламентські демократії, включно з США, можуть в один момент потерпіти поразку. Але вони не бачать альтернативи. Вони вважають ще більшу демократію єдиним засобом для подолання цих проблем.

Мало хто заперечить той факт, що наша демократична система переживає кризу. Скрізь громадяни демократичних держав відчувають невдоволення і сумніви. Політики жаліються, що виборці поводяться як розбещені діти, громадяни жаліються, що політики глухі до їх бажань. Для виборців стало популярним регулярно змінювати свою позицію. Вони часто змінюють свої уподобання з однієї партії на іншу. Вони також нерідко віддають перевагу радикальним і популістським партіям. Політичний ландшафт стає все більш строкатим, що значно ускладнює можливість подолання суперечностей і формування дієвого уряду.

Євро в біді. Це вже не новина. Що є новиною, так це те, що люди з товстою кишенею готові платити економістам, щоб ті знаходили рішення. Лорд Вулфсон запропонував 250 тисяч фунтів у якості винагороди за найкращій спосіб, як країна може залишити Європейський монетарний союз (ЄМС). Імена п’яти фіналістів були оголошені в березні. Ім’я переможця стане відомим у червні.

Жоден із п’яти фіналістів – Ніл Рекорд, Єнс Нордвіг, Джонатан Теппер, Кетрін Доббс та Роджер Бутл – не є прихильником повернення до твердих грошей; усі передбачають, що нові, національні декретні валюти будуть плавати, і всі передбачають, що непродуктивні країни отримають зиск від нових девальвованих валют. За цією теорією девальвована валюта викликає стимульоване експортом економічне зростання. До того ж, вони не мають великої впевненості в тому, що економічні реформи – які усі вони, між іншим, дійсно рекомендують – будуть здійснені у короткостроковій перспективі, і вбачають у девальвації швидшу альтернативу. Та чи спрацює це? Для початку пару слів про саму девальвацію.

З перших днів існування Європейського Союзу точиться боротьба між захисниками двох різних світоглядів. Яку форму повинен прийняти ЄС: в класично-ліберальному чи соціалістичному баченні Європи? Запровадження Євро відігравало ключову роль в стратегіях цих двох таборів.^[1] Для того, щоб зрозуміти трагедію Євро і його історію, важливо ознайомитись з цими двома розбіжними фундаментальними поглядами і конфліктами, що виникли перед введенням єдиної валюти.

1. Вступ

Ця стаття^[1] – спроба примирення енвайронменталізму[1] і економічної свободи. Перед тим як приступити до цієї, здавалося б, безнадійної місії, ми повинні впевнитися, що належно розуміємо обидва поняття. Енвайронменталізм можна коректно визначити як філософію, що високо цінує чистоту повітря і води, а також зменшення темпів вимирання видів. Енвайронменталісти особливо стурбовані виживанням і розвитком вимираючих видів, таких як дерева, слони, носороги і кити, а також шумовим і пиловим забрудненням, нафтовими плямами, парниковим ефектом і руйнуванням озонового шару. Зауважу, що така версія енвайронменталізму доволі поміркована. Крім того, вона визначає тільки мету, не окреслюючи конкретних шляхів досягнення цих цілей. З цієї точки зору, енвайронменталізм, в принципі, сумісний з вільним підприємництвом, так само як і з його повною протилежністю – централізованою адміністративно-командною системою.

Необхідно також чітко визначити і поняття економічної свободи. Це ідея, що люди повноправно володіють собою і власністю, яку вони здобули від природи шляхом гомстеду^[2], так само як і додатковою власністю, яку вони набули, шляхом торгівлі своєю працею чи законно належним їм майном.^[3] Лібертаріанство, як цю ідею інколи називають, стверджує, що єдиною протиправною людською діяльністю є ініціація насилля, чи погрожування ним, проти інших чи їх власності. Насильство також є єдиною причиною для існування закону. Недопущення вбивства, крадіжки, зґвалтування, незаконного проникнення (trespassing), шахрайства, підпалу тощо, і будь-яких інших подібних злочинів є єдиною належною турботою правових процедур.

1

Кожного разу коли хто-небудь каже: «Мені належить будинок», він зазвичай має на увазі: «Я маю право визначати як цей конкретний ресурс – описаний в об’єктивних, фізичних термінах - повинен використовуватися; я вільний використовувати його в будь-яких цілях за умови, що цими діями я не погіршую матеріальну цілісність ресурсів, що належать іншим; аналогічно я маю право очікувати, що фізична цілісність мого ресурсу, мого будинку, залишатиметься непошкодженою діями інших людей, які вони здійснюють з матеріальними ресурсами в їхньому розпорядженні. Права власності таким чином зазвичай вважаються такими, що поширюються на визначені фізичні об’єкти. Ці об’єкти є економічними благами і тому мають вартість, інакше ніхто б не претендував на них. І все ж права власності поширюються не на цінність, властиву певному ресурсу, а швидше винятково на фізичну цілісність цього блага. Мені не належить вартість мого будинку. Мені належить матеріально визначений будинок; і я маю право очікувати, що інші люди фізично не пошкодять його.