17
Nov
Джозеф Салерно   
Чому соціалістична економіка "неможлива"

Теза Мізеса

В "Економічних обчисленнях в соціалістичному господарстві" Людвіг фон Мізес один раз і назавжди демонструє, що при соціалістичному центральному плануванні немає засобів для економічних обчислень і як наслідок соціалістична економіка "неможлива" ("unmöglich") - не просто неефективна або менш інновативна, або керована без переваг децентралізованого знання, але реально, правдиво і буквально неможлива.

В той самий час, він встановлює, що необхідними і достатніми умовами існування і еволюції людського суспільства є свобода, власність і тверді гроші: свобода кожної особистості виробляти і обмінюватися згідно з незалежно сформованими оціночними судженнями і ціновими визначеннями; необмежена приватна власність на всі типи і порядки виробничих товарів так само, як і споживацьких товарів; і існування універсального засобу обміну, чия вартість не піддатна великим і непередбачуваним змінам.

Скасуйте всі чи будь-яку із цих інституцій і людське суспільство розкладеться на скупчення економік ізольованих домогосподарств і хижих племен. Але не тільки скасування приватної власності на засоби виробництва соціалістичною державою, що охоплює весь світ робить соціальне існування неможливим: аналіз Мізеса також імплікує те, що соціалізм руйнує праксеологічну важливість часу і зводить нанівець унікальний телеологічний вклад людства у всесвіт.

Через те, що Мізесова критика соціалізму була предметом значного хибного тлумачення його послідовниками так само, як і його опонентами, його аргумент, як він представлений в цій статті, має бути висловлений ще раз.

Аргумент щодо обчислень

(1) Мізесові революційні і головні ідеї полягають в тому, що монетарні обчислення - незамінний ментальний інструмент для вибору оптимуму серед великої сукупності заплутано пов'язаних виробничих планів, які доступні для застосування факторів виробництва в межах фундаменту соціального розподілу праці. Без допомоги обчислень і порівняння вигод і затрат виробництва із використанням структури монетарних цін, що визначаються кожного моменту на ринку, людський розум лише здатний вивчати, оцінювати і направляти виробничий процес, масштаб якого радикально обмежений обсягом примітивної економіки домогосподарства.

Практично необмежене число альтернативних планів розміщення факторів виробництва і приголомшуюча складність їх взаємозв'язків походить від двох пов'язаних фактів про наш світ. По-перше, наш світ наділений широкою різноманітністю відносно "неспецифічних" ресурсів, які в більшій чи меншій мірі можуть бути замінені один на інший для широкого спектру виробничих процесів. По-друге, оскільки людська дія сама по собі передбачає невикорінну нестачу часу так само, як і ресурсів, завжди існує майже невичерпна можливість акумулювати капітал і подовжувати тривалість економічної структури виробництва, таким чином далі збільшуючи число технічних можливостей для комбінування факторів виробництва.

Таким чином, беручи до уваги нескінченність одночасно існуючих відношень доповнюваності і замінності між різними типами продуктивних ресурсів, окремий людський розум - навіть якщо він буде магічним чином обдарований повним і точним знанням кількостей і якостей доступних факторів виробництва, останніх технік для комбінування і перетворення цих факторів в споживацькі товари і набору усіх індивідуальних ціннісних ранжувань споживацьких товарів - буде абсолютно неспроможним визначити оптимальний шаблон розміщення ресурсів або навіть того, чи буде конкретний план безглуздо і згубно неекономічним. Ця досконало поінформована особа не тільки буде неспроможна придумати раціональне вирішення проблеми, він або вона буде неспроможна навіть виконати повний інтелектуальний "огляд" проблеми у всій її складності.

Отже, як каже Мізес "одна людина — навіть найгеніальніша — нездатна оцінити вартість кожного з безмежної кількості товарів вищого порядку. Жодна людина не може без допомоги деякої системи обчислень охопити всі безмежні можливості виробництва достатньою мірою аби давати їм оцінку".

(2) Що тоді потрібно, щоб виробити кількісні числа, необхідні для підрахунку затрат і вигод виробничого процесу, це те, що Мізес називає "інтелектуальним поділом праці", який з'являється коли приватні власники мають свободу обмінювати товари і послуги відносно грошей згідно із їх особистими оціночними судженнями і ціновими визначеннями. Отже у ринковому суспільстві кожен окремий мозок наділений подвійною роллю у визначенні кількостей монетарних обчислень. У своїх споживацькій ролі всі люди роблять монетарні ставки на існуючі запаси кінцевих товарів згідно з їхніми суб'єктивними оцінками, ведучи до появи об'єктивних монетарних обмінних коефіцієнтів, які будуть встановлювати цінності всіх споживацьких товарів відносно один одного.

У світлі системи цін споживацьких товарів визначеної таким чином і існуючого знання технічних умов виробництва підприємці шукають шлях максимізувати монетарний прибуток із запропонованою ціною відносно один одного, щоб здобути послуги виробничих факторів, що доступні на даний момент і що знаходяться у володінні цих самих споживачів (включаючи і тих, хто виконує підприємницьку роль). У цьому порівняльному процесі будь-який і кожний тип виробничої послуги об'єктивно визначається у монетарних термінах відповідно до його остаточного вкладу у виробництво споживацьких товарів. Отже до існування приходить ринкова монетарна цінова структура, цілковито "соціальний" феномен, в якому кожній одиниці обмінюваних товарів і послуг приписується соціально значиме кількісне число і який має своє коріння в розумах кожного окремого члена суспільства, яка крім того має назавжди перевершити вклади кожного окремого людського розуму.

(3) Оскільки соціальна цінова структура безперервно руйнується і створюється заново в кожний момент часу через конкурентні процеси визначення, що діють незважаючи на постійні зміни економічних даних, постійно існують доступні підприємцям засоби оцінки коштів і доходів і обчислення прибутковості будь-якого можливого процесу виробництва.

Однак як тільки приватну власність на нелюдські засоби виробництва ліквідовано, як це відбувається при соціалізмі, процес визначення знищується на корню, залишаючи все в більшій мірі недоречні спогади ринкової кінцевої цінової структури. За відсутності конкурентного пропонування ціни на продуктивні ресурси підприємцями відсутня можливість призначення економічного значення суміші потенціальних фізичних виробництв, що містять в собі міріади природних ресурсів і капітальних товарів, що тепер знаходяться в руках соціалістичних центральних планувальників.

Навіть якщо планувальники будуть спостерігати за грошовими цінами, які продовжували генеруватися на нестримуваному ринку споживацьких товарів або замінять вимірні шкали цінностей підпорядкованих споживачів на свою власну, центральні планувальники не матимуть можливості знати чи вгадати "альтернативні витрати" будь-якого виробничого процесу. Коли актори по суті знаходяться в позиції, в якій вони не можуть порівнювати і оцінювати затрати і вигоди своїх рішень, дії з економії за визначенням виключені.

Тому суспільство без монетарних обчислень, іншими словами, соціалістичне суспільство, буквально суспільство без економіки. Отже, всупереч тому, що стало традиційною інтерпретацією як зі сторони друзів, так і зі сторони ворогів, Мізес не формулював риторичну гіперболу, а сухо стверджував висновок економічної науки, що може бути доведеним, коли він стверджував в своїй статті: "Без економічних обчислень неможлива економіка. При соціалізмі, оскільки грошове обчислення неможливе, взагалі не може бути економіки в звичному для нас сенсі... Соціалізм — це скасування раціональної економіки".

(4) Соціалізм матиме особливо спустошливий вплив на капітальну структуру економіки. Без вимірного виразу переваги в часі в грошових термінах центральні планувальники ніколи не знатимуть, чи інвестування в поточні ресурси в вищі стадії виробництва, які породжують гетерогенні і неспівмірні продукти, будуть генерувати загальну виробничу структуру, чиї частини підходять одна до іншої чи чиї задумані тривалості пристосовані до кількості доступного капіталу. Отже будуть започатковуватися технічні процеси вищого порядку, чия продукція не буде використана в подальших виробничих процесах, тому що потрібні комплементарні виробничі товари будуть недоступні.

Наприклад, в Радянському Союзі посеред страшенної недостачі продуктів харчування, нові невикористані трактори іржавіли в полях із незібраним урожаєм, тому що не було достатньо палива, щоб їх заправити, праці, щоб ними управляти чи будівель, щоб їх розміщати. Один з найважливіших наслідків того факту, що економіки з центральним плануванням існують в світі ринкової економіки - це те, що планувальники можуть спостерігати і грубо копіювати капіталістичні економіки у вирішенні того, які технічні процеси можуть співіснувати в раціонально послідовній капітальній структурі. Якби весь світ, а не окремі нації, існував під центральним плануванням протягом останньої половини століття, глобальна капітальна структура з того часу давно б непоправно розпалася на дрібні шматки і людство було б відкинуте до аутаркічного примітивізму.

(5) Отже, на початку Мізес наголошує те, що зручно була проігнорована ворожими і упередженими критиками: що існування Радянського Союзу і інших центрально контрольованих економік не є спростуванням його тези щодо неможливості соціалістичної економіки. Незважаючи на їх велику неефективність, ці економіки насправді животіють у своєму необгрунтованому існуванні як паразити на процесі соціального визначення і інтегрованій капітальній структурі, виробленій оточуючим світовим ринком. Як вказує Мізес ані ці економіки, ані націоналізовані підприємства в межах капітальних економік сутнісно не соціалістичні, тому що обидва типи

настільки залежать в своїй діяльності від оточуючого середовища вільної ринкової економіки, що вони не можуть мати основні риси соціалістичної економіки. В державних та громадських підприємствах будуть впроваджувати технічні вдосконалення оскільки користь від них можна побачити в подібних приватних підприємствах за кордоном і тому що приватні підприємства, які отримують зиск від вдосконалень, дають поштовх до їх впровадження. На цих підприємствах можливо побачити переваги нововведень, оскільки в умовах приватної власності на засоби виробництва та грошового обігу можна підрахувати ефект від їхнього впровадження.

(6) Але Мізес не спиняється на демонстрації того, що соціалізм має викорінити економізуючу активність в межах соціальної зв'язків); він також прослідковує імплікації щодо розвитку людського розуму. З розкладанням суспільного виробництва, яке неминуче гарантоване із нав'язуванням охоплюючої весь світ соціалістичної держави, людство доводиться, просто кажучи, до залежності від економічної діяльності, що здійснюється у відносній ізоляції. Примітивні виробничі процеси придатні до аутаркічних економік до потребують економічних обчислень з використанням кількісних чисел, також такі прості процеси не передбачають великого обсягу чисто технічних обчислень. Більше не залежний від арифметичних операцій заради свого підтримання, людський розум починає втрачати характерну спроможність до обчислень.

Мізесовий аналіз ефектів соціалізму також має ще одну важливу імплікацію. З неможливістю побудови і підтримки капітальної структури за відсутності монетарних обчислень, людська економіка при соціалізмі буде складатися з дуже коротких і повторюваних домогосподарських процесів, що використовують мінімальний капітал, і з невеликими можливостями до налаштування до нових потреб. В результаті сам час - в праксеологічному значенні розрізнення між теперішнім і майбутнім - перестає грати роль в людських відносинах. Чоловіки і жінки в своєму безкапітальному існуванні, споживаючи від руки до рота, починають пасивно відчувати час, як грубі тварини - не активно як механізм планування ідеї, а пасивно як просту тривалість. Тому людство як телеологічна сила в всесвіті неминуче є творінням нерозплутувано пов'язаних феноменів обчислень і капіталу. Тоді, в зрозумілих термінах, соціалізм не тільки винищує економіку і суспільство, але людський інтелект і дух як такі.

Мізес проти хаєкіанців

(1) Надзвичайно важливо визнати те, що в своїй оригінальній статті Мізес неухильно ідентифікує унікальну і невирішувану проблему соціалізму як неможливість обчислень - не так, як у випадку Ф.А. Хаєка як відсутність ефективного механізму доставки знання планувальникам. Ця відмінність між Мізесом і Хаєком відображається у їх відповідних концепціях соціальної функції конкуренції так само, як у їх відповідях на пізніші твердження ринкових і математичних соціалістів. Насправді, Мізес очікував і спростував обидві групи в своїй оригінальній статті. Тим не менше, Мізесова позиція по цим питанням сьогодні загалом ігнорується або змішується з Хаєковою.

(2) Для Мізеса стартова позиція для підприємницького планування виробництва в ринковій економіці - відчуття сьогоденної (насправді, безпосередньо минулої) цінової структури, так само, як і економічних даних, що лежать в її основі. Знання минулих ринкових цін підприємцем не заміщає якісну інформацію про економіку, як, видається, стверджує Хаєк, але обов'язково доповнює її. За Мізесом, причина полягає в тому, що цінові структури, в процесі появи в майбутніх моментах часу релевантні до неуникно затратних по часу , а тому орієнтованих на майбутньє, виробничих планів. Але підприємці ніколи не можуть знати майбутніх цін прямо, вони лише здатні визначати їх в світлі свого "відчуття" минулих цін і їх "розуміння" того, які трансформації матимуть місце в теперішній конфігурації якісних економічних даних. Чи бажає хтось характеризувати підприємницьке прогнозування і визначення як процедуру "відкриття" знання, як це робить Хаєк, чи ні, важливо те, що для Мізеса це обов'язкова позиція щодо конкурентного процесу, а не його соціальна кульмінація.

Іншими словами прогнозування і визначення майбутніх цінових структур, в яких, як можна сказати, відіграє роль відкриття нового знання, - це доконкурентна і несоціальна операція, іншими словами, вона передує і формує конкурентне підприємницьке встановлення цін на існуючі фактори виробництва і остаточно продовжується в рамках окремого розуму. Соціальна функція конкуренції, з іншого боку, об'єктивне визначення ціни товарів вищого порядку, головна умова підприємницьких обчислень прибутковості альтернативних виробничих планів. Тому конкуренція набуває характеристик притаманно соціального процесу не тому, що її діяльність передбачає відкриття знання, яке неминуче являється індивідуальною функцією, але тому що за відсутності конкурентно визначених грошових цін на фактори виробництва, володіння буквально всім знанням і світі не дозволить окремій особі розмістити продуктивні ресурси економічно в рамках соціального розподілу праці.

(3) Таким чином, Мізес у всіх своїх роботах по темі припускає, що планувальники мають повне знання споживацьких оцінок кінцевих товарів так само, як і різні засоби, доступні для виробництва цих товарів при відомих технологічних умовах. Наприклад, Мізес пише: "Економічне керівництво може знати, які товари потрібні в першу чергу... Можна також встановити вартість одного окремого засобу виробництва, виключивши його та оцінивши відповідне зменшення обсягу задоволених потреб". Незважаючи на це знання, соціалістичні адміністратори не будуть спроможні прийти до корисного соціального визначення засобів виробництва в кількісних термінах. Це може відбутися тільки там, де існує приватна власність і обмін продуктивних ресурсів, які генерують каталактичну конкуренцію поміж незалежними виробниками, результатом якої є обрахунок в змістовних грошових цінах ресурсів.

(4) Очікуючи майбутні аргументи ринкових соціалістів, Мізес доводить, що будь-яка спроба запровадити монетарні обчислення, примушуючи або переконуючи менеджерів соціалістичних підприємств діяти, як максимізуючі прибуток (чи навіть більш абсурдно, вирівнюючі ціни і граничний затрати) підприємці, будується на тому, що ці менеджери не мають відсотку власника в капіталі і продукції своїх підприємств. Як наслідок, цінові ставки, які вони будуть робити один проти одного, намагаючись здобути інвестиційні фонди і придбати продуктивні ресурси, мають привести до відсоткових ставок і цін, які абсолютно і неминуче умовні і некорисні як інструменти економічного обчислення.

Беззмістовність цих так званих "параметричних цін" ринкового соціалізму і неможливість скопіювати цінову структуру ринку, походить від обставин, які повністю зумовлені системою винагород і покарань, що направляють поведінку їх менеджерів. Але ця система менеджерських стимулів сама по собі побудова окремого людського розуму, який має спочатку розв'язати для себе проблему оцінки факторів виробництва перед тим, як він навіть зможе сподіватися вигадати належну (але не поверхневу) структуру стимулів.

(5) Хаєк і його послідовники скептичні у відношенні до того, як швидко і ефективно розпорошене знання змінних економічних обставин може бути долучене до системи соціалістичних цін. Але це несуттєво для Мізесового аналізу. Незважаючи на те, як добре поінформовані соціалістичні менеджери, їхні цінові ставки на "ринку" факторів виробництва, до яких центральні планувальники мають налаштувати цінові параметри системи, з'являються із довільного набору директив від самих планувальників, а не від конкуренції між господарями приватної власності. Навіть якби планувальники утримались від ускладнень і марних спроб організації псевдоринку, а просто висмикували ціни із капелюха, такі ціни були б більш корисними для цілей економічних обчислень.

(6) Більше того, з мізесіанської точки зору дефекти цін ринкового соціалізму не виникають не від того, що такі ціни припускаються як "параметричні" менеджерами, як це було дивно стверджено нещодавно деякими послідовниками Мізеса. Проблема саме в тому, що такі ціни не є істинно параметричними з точки зору всіх членів соціального організму. Ціни, які з'являються на вільному ринку змістовні для економічних обчислень, тому що вони встановлені процесом соціального визначення, і в тому масштабі, в якому вони встановлені процесом соціального визначення, який, хоча це неминучий результат ментальних операцій всіх споживачів і виробників, однак виступає як незмінний зовнішній фактор в планах купівлі і продажу кожного індивідуального актора.

(7) В 30-х роках, Хаєк і британський мізесіанець Лайонел (пізніше Лорд) Роббінс зробили фатальну і повністю необгрунтовану поступку тим, хто твердив, що методи математичної економіки можуть бути успішно пристосовані, щоб надати вирішення проблеми соціального обчислення. У відповідь на твердження, що ціни факторів виробництва з'являться із вирішення системи одночасних рівнянь, які включають наявні дані економічної системи, Хаєк і Роббінс ствердили, що в "теорії" це можливо, але на "практиці" дуже проблематично.

Причина такої практичної неможливості за Хаєком і Роббінсоном полягає в тому, що в економіці реального світу споживацькі потреби, доступні ресурси і технології підлягають постійній і непрогнозованій зміні. Тому до того часу, коли планувальники зберуть величезні об'єми інформації, потрібної для формулювання масивної системи рівнянь і досягнуть успіху у її вирішенні (вручну чи за допомогою механічних машин, бо в 30-х не існувало високошвидкісних комп'ютерів), система цін, яка з'явиться, буде цілком невідповідною до поточної економіки, чиї основні дані стрімко і непередбачувано змінилися за цей час.

На жаль, відповідь Хаєка-Роббінса була витлумачена більшістю економістів так, що означала, що теоретичні дебати щодо соціалістичних обчислень підійшли до кінця і з поступкою із мізесіанської сторони, яка полягала в тому, що соціалізм все таки може обраховувати, хоча, вірогідно, за допомогою засобів, що з'являться в майбутньому. Більше того, деякі сучасні австрійські економісти в запізнілому намаганні повернути теоретичну перевагу, реконструювали справу проти соціалізму відповідно позицій, запропонованих Хаєковими пізнішими статтями про знання і конкуренцію, які, незважаючи на всю їх тонку і переконливу аргументацію, тривожно квазі-Вальрасіанські, відкидаючи на перший погляд плин часу між теперішніми і майбутніми цінами. Результат був невідзначений, але помітний відхід від оригінальної і неспростовної мізесіанської критики, яка робить наголос на абсолютній неможливості економічних обчислень без механізму ринкових цін для відкриття, комунікації і використання знання в розміщенні продуктивних ресурсів.

(8) На різку противагу запереченню Хаєка-Роббінса і реконструйованій австрійській позиції, знехтуване спростування математичних соціалістів Мізесом, яке окреслений в його оригінальній статті і детально розроблене в "Людській діяльності", не відхиляється ані в найменшій мірі від фундаментальної і критичної перспективи обчислень. Так, Мізес припускає, що економічні дані, що лежать в основі існуючої ринкової економіки раптово і назавжди заморожені і відкриті новопризначеним центральним планувальникам.

Із чудовим розумінням, Мізес демонструє, що, таким чином, навіть із відкинутою від розгляду хаєкіанською проблемою знань планувальники все одно будуть неспроможні обчислити оптимальний чи взагалі будь-який інший паттерн застосування факторів виробництва. Причина полягає в тому, що існуюча структура капіталу, набуті навички і розташування робочої сили були спочатку хибно налаштовані до ново превалюючої рівноважної конфігурації даних. Планувальники, таким чином, будуть змушені вирішувати, як розмістити потік виробничих послуг між міріадами потенційних технічних виробничих процесів, перепідготовок робочої сили і переміщенню проектів так, щоб забезпечити оптимальний шлях налаштування до рівноваги існуючого запасу капітальних товарів, робочих навичок і житла. Збиваюча з пантелику складність таких рішень по розміщенню полягає в тому, що планувальники будуть протистояти зміненим умовам кожний моменту часу протягом цього перехідного процесу порушення рівноваги, так як кількості і якості наявних виробничих послуг самі по собі знаходяться в постійній зміні через те, що обставини в яких вони зародилися, самі запаси фізичних активів і трудових вмінь поступово трансформуються.

(9) За межі розуміння проблему виводить додатковий факт того, що зрівняння доходів при новому соціалістичному режимі і неминучі коливання поточних доходів, що супроводжують трансформацію виробничої структури, будуть впливати на невпинне обертання структури споживацького попиту протягом перехідного періоду. Мізес точно не перебільшує, коли він робить висновок, що "...перехід до соціалізму... має призвести до зміни даних попиту та виробництва, і тому зупинка на останньому стані вільної економіки неможлива. Але тоді ми бачимо соціалістичну економіку, яка борсається в океані всіх можливих економічних комбінацій без компасу економічних обчислень".

Тому, якщо навіть математика дасть послідовний набір цін для наявних даних рівноваги, таке вирішення непридатне для проблем обчислення динамічного наближення до рівноваги. В будь-якому випадку, за такої ситуації використання такого процесу для розміщення ресурсів не дозволить економіці досягти рівноваги до того, як структура капіталу і ціла система соціального виробництва зруйнується.

Отже, оригінальна теза Мізеса сама по собі може витримати усі контраргументи без жодних потреб для застережень чи поправок: без приватної власності на засоби виробництва і каталектичної конкуренції на них не може існувати економічні обчислення і раціональне розміщення ресурсів в умовах суспільного розподілу праці. Коротко кажучи, соціалістична економіка і суспільство неможливі.

За межами соціалізму

(1) Але хоча Мізесова теза може лишатися вірною, все одно чи доречна вона у світі, в якому соціалістично плановані економіки розпалися, як будинок із карт? Відповідь чітке "так", позаяк Мізесовий аргумент передбачає, що "кожен крок далі від приватної власності на засоби виробництва та від використання грошей, є кроком від раціональної економіки".

Ніколи не спиняючийся ріст роздутих, ненажерливих, несправедливих і неприємних американської і інших соціальних держав, побудованих по західному прикладу, включає невпинну серію таких кроків. Дивлячись на це з іншого кута, благословенно покійні планові економіки Східної Європи, як вказано вище, були далекими від істинно соціалістичних економік у мізесіанському значенні, через їх можливість торгувати і спостерігати капітальні компліментарності і ціни на світовому ринку. Вони були, а Радянський Союз, Китай і інші досі лишаються, гігантськими монополоїдними сутностями, які придушують внутрішній ринок капітальних товарів, однак підтримують суб'єктивні і об'єктивні відносини зі світовим ринковим порядком, який дає їм змогу грубо обчислювати свої дії.

Тоді як паразитична соціальна держава розширює свою владу монетарної інфляції, регулювання і інтервенцій в її господаря, "змішаної" економіку, ми можемо очікувати, що виробнича діяльність ставатиме все більш хаотичною і буде все менше і менше направлятися менш соціально визначеними ринковим цінами. Насправді, задовго до того, як буде досягнуто стану повної соціалізації, економіка і суспільство почнуть розкладатися посеред провалів ринку узгоджуватися, зростаючого бартерного обміну, менш ефективних розмірів і форм організації бізнесу, хибного розміщення і технічної неефективності виробничих ресурсів і катастрофічного спаду валових капітальних інвестицій, продуктивності праці і стандартів життя. Небезпеки, що зараз погрожують занурити сектори економіки США в хаос обчислень можуть бути продемонстровані декількома прикладами.

(2) Давайте розглянемо інфляцію. Один з найважливіших факторів, що існує для обмеження уряду США і інших змішаних економік від повернення до інфляційних монетарних політик, які привели нас до двозначного рівня збільшення цін в 70-х - це співіснування тісно інтегрованих глобальних капітальних ринків і незалежних національних декретних валют, що випускаються центральними банками, ревнивими до своїх привілеїв. Будь-яка нація, яка спробує високу інфляційну монетарну політику отримає перспективу стрімко знецінюючогося обмінного курсу для своєї валюти, "відльоту" інвесторів із внутрішнього капітального ринку і космічний стрибок відсоткової ставки. На сучасному жаргоні, монетарні чиновники навіть великих країн, таких як Сполучені Штати, "втратили контроль за внутрішніми відсотковими ставками".

Що ж, існує гучно прорекламований скоординований рух по здійсненню більшої міжнародної "координації" монетарної і фіскальної політик чи навіть по впровадженню наднаціонального центрального банку, наділеного силою випускати власну декретну валюту. За задумом, такі пропозиції мають послабити обмеження монетарної інфляції на внутрішньому рівні і дозволити політикам і бюрократам і їх пригрітим групам інтересів нишком вилучати ще більший потік баришу чи "добробуту" із продуктивних секторів їхніх економік.

З нашої точки зору більш важливо те, що ці міжнародні монетарні угоди значно збільшують загрозу гіперінфляції і подальшого розкладання світової ринкової економіки. Більше того, навіть якщо її стримати перед тим, як дійти до колапсу валюти спричиненого гіперінфляцією, раунд галопуючої інфляції в економіці із високо розвиненою і складною капітальною структурою радикально сфальсифікує монетарні обчислення і спричинить споживання капіталу і радикальне погіршення стандартів життя.

(3) Ще одна область, в якій ми стикаємося із перспективою хаосу обчислень - охорона здоров'я. Диким субсидуванням і стимулюванням попиту на послуги охорони здоров'я вибраних груп спеціального інтересу, що розпочалося з середини 60-х, уряд Сполучених Штатів прискорив сходження по нескінченній спіралі вверх затрат по охороні здоров'я.

На додачу ірраціональна і подібна до лабіринту система регуляцій і заборон, накладених урядом на галузь масово викривила розміщення ресурсів, обмежила пропозицію і далі підняла вгору затрати медичного догляду. Трагічний, але передбачуваний результат такої інтервенції - те, що багато несубсидованих членів суспільства були внаслідок цього виведені з ринку охорони здоров'я зависокими цінами. Просте і гуманне рішення цієї трагедії - швидко завершити ці антисоціальні субсидії і демонтувати руйнівну регуляторну систему, дозволивши конкурентному ціновому визначенню і процесу розміщення ресурсів діяти безперешкодно.

Але. Звичайно, внутрішня динаміка соціальної держави полягає в тому, щоб ніколи не скорочуватися і не ризикувати неприязню своїх розбещених і впливових виборців, наприклад, Американської Медичної Асоціації, Американської Асоціації Пенсіонерів, вкоріненої бюрократії неприбуткових лікарень і так далі. І отже ми стикаємося із перспективою "національного страхування охорони здоров'я", як є евфемізмом до безкомпромісної соціалізації сектору охорони здоров'я, із нестачами, подальшим придушенням конкурентних ініціатив і псуванням якості внаслідок цього. Але це всього лише ще один приклад божевільної логіки соціальної держави: оскільки уряд не виробляє нічого, що було б корисним в термінах соціального визначення, він може лише постачати добробут комусь, переливаючи ресурси і знищуючи економічні устої, які підтримують добробут інших. В спробі полагодити політично непопулярні руйнації своєї попередньої політики, вона доводиться до ще більш обмежуючих розрушливих дій, допоки вона остаточною не приходить із жорстокою іронією до політики систематичного знищення суспільства і людського добробуту, іншими словами, соціалізму.

(4) Нарешті, ми маємо природоохоронну політику, які стає все більш ширшою в обсязі і більш драконівською в приведенні в життя. В тій мірі, в якій така політика йде далі захисту індивідуальних прав і власності - а зараз вони значно, значно далі цієї межі - вона стає антисоціальною і деструктивною по відношенню до капіталу і стандартів життя. Насправді, в багатьох, якщо не у всіх випадках, саме знищення економічної продуктивності самої по собі - те, що мається на меті і що складає цю начебто соціальну субсидію заможній і добре організованій меншості енвайронменталістів із верхньої частини середнього класу.

Наприклад, для природоохоронного регулювання не є дивними заборони розвитку діяльності на більшості території Аляски і вздовж більшої частини узбережжя Каліфорнії так само, як нещодавні заклики по стримуванню розвитку дощових лісів Амазонки чи примусове утримання всього антарктичного континенту вічно диким. Немає потреби казати, безкомпромісні і централізовані регуляції використання землі, до яких закликають деякі фанатичні енвайронменталісти, рівносильні скасуванню приватної власності в національних ресурсах і бізнес структурах. Зв'язок між енвайронменталізмом і соціалізмом навіть більш помітний, коли ми усвідомлюємо, що те, що незумисно несе соціалізм - знищення людства як телеологічної сили, що формує природу за своїми потребами - пряма ціль радикальних програм енвайронменталістів.

Висновок

Значущість Мізесової статті 1920 року простягається далі її спустошливої демонстрації неможливості соціалістичної економіки і суспільства. Вона надає раціональне пояснення цінової системи повністю вільного ринку, забезпеченої приватної власності від усіх вторгнень і твердих грошей. Її теза буде продовжувати бути доречною так довго, поки економісти і полісі-мейкери намагаються з'ясувати, чому навіть мінімальні урядові економічні інтервенції раз за разом нездатні досягти сприятливих результатів. "Економічні обчислення в соціалістичному господарстві" безсумнівно займає місце серед найважливіших економічних статей, написаних в цьому столітті.

Джозеф Т. Салерно

Квітень 1990

Публікується з дозволу Інституту Мізеса

Коментувати у блозі