Онаа

Онаа - це талмудична заборона "непомірних" цін і заробляння "надмірних" прибутків^[1]. Більш конкретно, для того, щоб задовольнити вимогам цьому закону, ціни мають бути на такому рівні, щоб прибутки не перевищували 16 відсотків^[2]. Проблема з усіма такими конролюваннями полягає в тому, що ціни (тобто рівні обміну між двома товарами або одним товаром і грошима) мають відігравати критичну роль в економіці. Не буде перебільшенням сказати, що вони є єдиним способом, яким може функціонувати масштабне суспільство. Дійсно, єдина альтернатива цінам - це центральне планування^[3]. На щастя, від часів розвінчення Радянського Союзу, більшість людей належно підозрілива до державних інтервенцій в економіку^[4].

Припустимо, що з якоїсь причини існує надлишок теслярів і недостача водопровідників. Цінова система розбирається із таким викликом надзвичайно просто. Платня теслярів падає і платня водопровідників росте. Це схиляє людей, які мають або можуть здобути обидва вміння, переключитися з першого на друге. Так само, якщо існує великий попит на моркву і малий попит на кукурудзу відносно пропозиції, ціна на на першу зросте і ціна на другу впаде. Це, знову таки, матиме тенденцію схилити підприємців, неначе "невидимою рукою"^[5], пристосовувати свої послуги до бажань споживачів. Вища ціна на моркву буде вимагати більше цього овочу і менша ціна кукурудзи зменшить стимули приносити цей продукт на ринок, принаймні для тих, хто намагається максимізувати свої надходження. Щодо тих, хто буде ігнорувати ці ринкові сигнали, за рівних інших умов, вони стануть банкрутами. Саме таким чином децентралізований ринок може функціонувати раціональним шляхом без жодного центрального спрямування. Багатьом це може здаватися неважливим, але це має має вирішальну важливість для нашого добробуту. Без перебільшення, від цього залежить харчування, одяг і житло людства.

Контролювання, звичайно, забороняє рух цін (без урядового дозволу) Але до того часу, як бюрократи тільки розпізнають складнощі у відносній пропозиції теслярів і водопровідників чи кукурудзи і моркви, не кажучи про сотні тисяч інших речей у сучасній економіці, не існує можливості виправлення і досягнення чітко функціонуючої економіки^[6].

У цьому відношенні Онаа - цілковита катастрофа. Замість того, щоб запобігти таким ціновим змінам, він лише затримує їх. Цей іудейський закон дозволяє лише ті зміни, за яких прибутки лишаються менш, ніж 16 відсотків за рік. Якщо ресурси можуть бути повніють розміщені за допомогою зміни ціни, що несе, скажімо, лише 10 відсотків прибутку з найманої праці чи торгівлі, тоді Онаа не має жодного вираженого згубного ефекту на економіку. В стабільній економіці, наприклад, в ранні біблійні часи^[7], із невеликим запитом на благодійне посередництво цінових змін у досягненні розміщення ресурсів, цей закон, вірогідно, не причинив би великої шкоди. Але у сучасній економіці, переповненій винаходами, інноваціями, комп'ютерною революцією, імміграцією, торгівлею, відкриттями, швидкою і масивною зміною у смаках тощо, економічний атеросклероз від Онаа може бути доволі серйозним.

Шахрайство

Давайте розглянемо інтерпретацію Онаа, згідно якої забороняється не заробляння прибутків, більших за 16 відсотків, а радше шахрайство^[8]. Припустимо наступний сценарій: чоловік заходить у ресторан і замовляє сандвіч, картоплю фрі і колу, не поглянувши в меню. Він очікує заплатити близько 10 доларів, виходячи зі свого досвіду цін в цьому районі і своєї оцінки рівня цього конкретного закладу. Якщо б йому виставили рахунок на 8 доларів, він би відчував, що це дешево, якби на 12 доларів, він був би здивований, але б не думав про це як про щось неймовірне. Якби рахунок був на 16 доларів, він би почувався жертвою дурисвітів, але все одно заплатив би без заперечень. Все-таки, якість їжі відрізняється, різні заклади мають різні витрати і, зрештою, місце також має значення. Все це могло відбитися на варіаціях цін, скажімо, аж на 100 відсотків різниці між 8 і 16 доларами.

Тим не менше, чоловікові виставляють рахунок на 500 доларів^[9]. Тепер це кінь зовсім іншої масті. Видається розумним прийняти стандарт "розважливої людини" у таких випадках^[10]. На основі будь-якого із цих тестів 500 доларів вірогідно буде відмінено судом. Тут правило Онаа буде раціональним.

Уявімо тепер трохи інший сценарій. Знову, чоловік робить своє замовлення, але цього разу офіціант попереджає його: "Ви знаєте, вартість їжі, яку ви щойно замовили, 500 доларів. Ви впевнені, що хочете її? Я хочу спочатку побачити ваші гроші або кредитну картку." Якщо дія Онаа обмежена шахрайством, не може бути жодних питань, що в такому сценарії відбувається шахрайство. Обідаючий добре знає рівень обміну грошей на обід.

Але Онаа так само застосовується^[11]. Навіть якщо цей закон бореться із шахрайством, він жодним чином не обмежується цією задачею^[12]. А саме, відповідно до цього закону, цінник у 500 доларів не підлягає виконанню, навіть якщо клієнт погодився на нього^[13]. Це виглядає як "капіталістична дія" між згодними дорослими (Nozick, 1974, стр. 163). Чому закон Онаа перешкоджав би такому контракту?

Для того, щоб побачити це, ми спитаємо, чому людина погодиться платити 500 доларів за страву, беручи до уваги, що вона доступна в цьому місці за ціну у проміжку 8-16 доларів?

Одна з можливостей, що вона настільки багата, що для неї "гроші - не завада". Так, вона може вигадати собі таку саму і значно дешевшу страву, але для цього, її треба інвестувати у прогулянку в п'ять хвилини і можливо йде дощ. Заощадження 500 доларів не здається їй вартим того, зважаючи на об'єм зусиль, які їй треба докласти.

Чому ресторатор має підкорятися закону за таких обставин, окрім того, що він є законом? Цілком певно тут немає шахрайства або чогось, що могло б бути назване "експлуатацією".

Інший варіант, обідаючий просто необізнаний щодо того, скільки беруть деінде^[14]. Він охоче обере заплатити, скажімо, 10 доларів, але не знає про таку можливість, він лише неохоче погоджується на 500 доларів.

Такий сценарій описує притаманну туристу поведінку (в тому обсязі, в якому ми можемо надати цьому прикладу якоїсь правдоподібності). Чоловік несхильний зайнятися дослідження (наприклад порівняльним шоппінгом), оскільки він має намір незабаром покинути цей район і не матиме в майбутньому зисків від такого розслідування. Це те саме, що сказати, що його пошук не буде економічно виправданим. Таким чином, закон Онаа може бути економічно неефективним в тому, що він змушує ресторатора робити цей пошук на користь клієнта (кажучи йому про інші ціни в районі) навіть коли, за умовою, це буде неефективно, оскільки він може бути капіталізований лише лише протягом невеликого періоду часу.

Якщо справа не в економічній неефективності, може існувати тільки одна інтерпретація: Онаа порушує заповідь про крадіжку. Позаяк він змушує власника ресторану віддати щось, щось що становить для нього цінність (інформацію про місцеві ціни) для усіх його власників задарма. Але інформація - це цінний економічний товар, так само, як машини, сандвічі і освіжаючі напої. Якщо б обідаючий вийшов із закладу не заплативши, ми б не мали складнощів з тим, щоб позначити це як крадіжку. Чому тоді це не так само, коли обідаючи виходить не заплативши за інформацію^[15]?

Прибуток

За звичних обставин я купую кварту апельсинового соку. В мене займе десь тиждень, щоб спожити напій, оскільки щодня я випиваю лише маленьку склянку. Ціна - 2 долари за кварту. Я оцінюю його у 2,2 долари. (Я маю оцінювати його більше, ніж вона коштує, інакше я не зроблю покупку.) Я заробляю прибуток 0,2 долари, або 10 відсотків від зазначеної ціни. Я у межах Онаа.

Наступного разу, коли я йду до магазину, щоб придбати апельсиновий сік, я тільки-но пробіг марафон. Цього разу я оцінюю його у 100 доларів, настільки відчайдушно я хочу випити освіжаючого напою. Я випиваю його миттєво одним залпом. Я оцінюю його у 100 доларів, настільки відчайдушно я хочу його випити. Тобто, це найвища ціна, яку б я сплатив. Але він так само коштує 2 долари. (Власник магазину занадто зайнятий, щоб відслідковувати моє бажання його продуктів і в будь-якому разі, якби він запросив би з мене щось біля 100 доларів, я просто зробив свою покупку у сусідній крамниці.) Тим не менше, тепер я з заробляю величезний і надмірний прибуток від своєї транзакції^[16], а саме, 100 – 2 = 98/2 * 100 = 4,800 відсотків. Звичайно, я порушую межі закону Онаа. Якщо я хочу бути покірний цьому закону, я не можу купувати апельсиновий сік до того, як моя потреба чи бажання не повернуться до нормальних рівнів. Якщо я завжди отримую такий великий споживацький надлишок від цього продукту, я ніколи на зможу його придбати.

Прихований зміст Онаа полягає в тому, що отримувач прибутку не займається шахрайством, він в такому випадку експлуатує свого торгового партнера. Видається важким підтримувати таке звинувачення у представленій справі. Як я нашкодив крамарю, просто отримавши насолоду від того, що він мені продав?

Я йду пустелею одного дня і бачу блискучий камінець на землі. Я нахиляюся підібрати його і - яка несподіванка - це діамант вартістю 100000 доларів. Витрати моєї праці незначні. Заволодіти цією коштовністю зайняло секунду чи дві. Я розраховую, що моя праця коштує 60 доларів на годину або 1 долар за хвилину. Мої загальні витрати від зайняття такою працею тоді складають близько 3 центів. Якщо я продам діамант за його ринковою ціною, мій рівень прибутковості буде величезним. Якщо я забажаю жити за правилом Онаа, я маю або лишити діамант для себе, віддати його як подарунок або продати його за самі тільки 4 центи.

Прихований зміст Онаа полягає в тому, що якщо отримувач прибутку не займається шахрайством, то він винний в експлуатації. Але чому це погано продавати діамант за його ринковою ціною?

У випадку діаманта і апельсинового соку лише одна зі сторін у цих комерційних договорах порушує Онаа: продавець у першому і покупець у другому. Тим не менше, можливо порушити регуляцію для обох сторін. Наприклад, якщо діамант з нашого прикладу проданий мільярдеру, який оцінює його у 1000000 доларів, можливо, через сентиментальні причини. Тоді, кожна із двох сторін угоди отримує величенний зиск, але муситиме утриматись, позаяк вони будуть діяти невідповідно до Онаа.

Насправді, ситуація гірше, набагато гірше для цієї цікавої доктрини. Позаяк прибуток включає не лише монетарні або торгові угоди. Нам треба обмежити сферу дію цього закону світом комерції. Щасливе подружжя^[17], чоловік і жінка можуть цінити один одного незмірно. Порівняно із витратами кожного із них у встановленні і продовженні їх стосунків, їх надходження астрономічні. Це може бути добре для інституту шлюбу, але це лишає Онаа зі смертельним пораненням.

По суті, прибуток - це різниця у тому, як людина оцінює світ, якщо вона робити вибір А, порівняно з Б, де вибір Б - наступна з кращих відомих їй альтернатив. Припустимо, що А - це рішення піти до школи, отримати гарну роботу, оженитися, мати дітей, тоді як Б включає кинути школи, зайнятися кримінальною діяльністю і приєднатися до світу наркотиків. У більшості розрахунків А буде значно вищим за Б. Отже, прибуток^[18] від цього шляху дій буде величезними. Якщо так, він буде заборонений Онаа.

Чи маємо ми відмовитися від надзвичайно прибуткових особистих або комерційних відносин, тому що вони не вписуються в Онаа? Чи радше ми маємо переглянути цей цікавий принцип? Останнє видається значно^[19] кращим варіантом.

Давайте розглянемо ще один вимір цієї дискусії. Відповідно до деяких інтерпретацій, Онаа, насправді, не є частиною законодавства, радше, це правило порядності чи доброти, чи "ставлення до інших так, як би ви хотіли, щоб вони ставились до вас". По-іншому це можна сказати так: Онаа застосовується лише до членів широкої родини. Оскільки закон Талмуду застосовується лише до євреїв, це закон, який діє для кожного члену цієї релігії по відношенню до інших членів, але жоден з чужаків не враховується.

Як це застосувати до проблеми інсайдерської торгівлі? Для практично всіх мирських коментаторів, а також і для релігійних, це не проблема. Торгувати будучи інсайдером еквівалентно крадіжці і має каратися кримінальними законами. Насправді, це як скористатися з учасників ринків, отримавши зиск від секрету, нелегітимної, або, за визначенням, внутрішньої інформації^[20].

Але існують проблеми в узгодженні доктрини Онаа з явищем інсайдерської торгівлі. Перш за все, цей закон в його інтерпретації, яку ми зараз розглядаємо, закликає не до однієї відповіді, а радше до роздвоєної. А саме, Онаа вимагає один тип дії відносно сповідувачів тієї самої віри, і абсолютно інший для тих, хто не потрапляє до цієї категорії. Це те саме, що сказати, що іудей не має практикувати інсайдерську торгівлю тільки в тих випадках, коли це стосується інших членів його релігії, але він може робити це в усіх інших випадках. Складність полягає в тому, що складно, якщо не неможливо, на практиці розділити одних і інших. Припустимо, наприклад, що лише іудеї приймають участь на тель-авівській фондовій біржі, і що жоден з них не займається цією діяльністю у Лондоні. Тоді, все буде зрозуміло: член цієї релігії може практикувати інсайдерську торгівлю в останній, але не у першій. В дійсності ж, різні люди торгують на обидвох біржах. Майже напевно не існує жодної фондової біржі в світі однорідної в цьому відношенні. Ймовірно, належною відповіддю буле те, що інсайдерську торгівлю не має практикувати ніхто з тих, хто слідує закону Онаа. Це вимагається від іудеїв по відношенню до інших членів цієї релігії. Оскільки не існує жодного способу розділити дві цих групи, не-іудеї насправді будуть "безбілетником"^[21] цього закону. А саме, ніхто, хто дотримується Талмуду не може практикувати інсайдерську торгівлю по відношенню до них. Але це буде не через те, що іудейський закон спеціально забороняє таку дію. Він цього не робить. Радше, це через те, що іудеї мають не вступати в інсайдерську торгівлю із іншими іудеями, і не існує шляху, що відрізнити людей на фондовому ринку, базуючись на їх релігійних правилах. Кажіть що бажаєте про такий висновок, принаймні, він не дуже контрінтуітивний.

Одне останнє ускладнення. Суть підприємницької діяльності - це інсайдерська торгівля. Тому що фундаментальна природа такої діяльності - це діяти на основі інформації і знання, яким не володіє ніхто інший (Kirzner, 1973). Існує два різних способи проводити підприємницьку діяльність: через простір і через час. В першому випадку - це географічний арбітраж. Бізнесмен помічає, що деякі апельсини коштують 1 долар у Флориді і 5 доларів у Бостоні і що витрати на транспортування їх з одного місця на інше і продаж їх в останньому - лише 1 долар. Він це робить і заробляє 3 долари прибутку, значно більше ніж дозволені Онаа 16 відсотків. У другому випадку підприємець думає, що якщо він придбає товари вартістю 100 доларів зараз, він зможе перетворити їх на продукти вартістю 1000 доларів через рік з урахуванням вартості відсотку. Він це робить і заробляє 900 доларів прибутку, значно більше, ніж дозволені йому Онаа 16 відсотків.

Обидва, і просторовий, і часовий підприємець володіють інформацією, не доступною ще комусь (якби було так, цінові різниці взагалі б не виникли). Ми лишаємо поза увагою складнощі, які б існували для газет, щоб друкувати таку життєво необхідну інформацію, і також те, що якби вони це робили, були б люди, які б не повірили їй, і безліч інших, до кого вона б не дійшла. Ми натомість сфокусуємося лише на складнощах, які представляє доктрина Онаа розрізненням для іудеїв між ставленням до одних людей не так як до інших. Якби світ складався лише із членів однієї релігії, здається чіткою імплікацією Онаа те, що підприємництво було б суворо заборонено^[22]. Але в дійсності, земля неоднорідна у цьому відношення і не існує практичного способу обмежити ефекти від підприємництва до якоїсь однієї групи людей. Тоді виходячи з того, що заборонено практикувати підприємництво відповідно до іудаїзму і не існує способу розділити людей на основі цього, тоді у реальному світі, як видається, членам однієї релігії заборонено займатися цією діяльністю, навіть в тих межах, в яких це стосується іновірців. В цьому імплікації Онаа проявляються щонайконтрінтувнішим чином. А саме, тоді як видається резонним дозволяти не-іудеям інсайдерську торгівлю (оскільки іудеї не можуть робити цього із іншими представниками своєї релігії, вони не можуть робити цього ні з ким іншим також), безсумнівно нерезонно заборонити іудеям займатися підприємництвом із іновірцями на основі того, що це не може не вилитися на сповідувачів їхньої релігії.

Мій висновок: ані підприємництво, ані інсайдерська торгівля не може бути забороненою для будь-кого з будь-якої причини. Обидві є "злочинами без жертви" або "економічними злочинами" мовою дискредитованих радянських законів. Якщо Онаа забороняє будь-що із них, тим гірше для Онаа.

Примітки

[1]. Дослівний переклад слова на англійську такий: "закон хибного ціноутворення" (Wilson, 1997, p. 1); "цінове шахрайство" (Warhaftig, n.d.).

[2]. Чи є якась причина, чому 16 відсотків, а не 15 відсотків чи 17 відсотків? Якщо так, то в чому вона полягає?

[3]. Більшість сучасних економік, звичайно, "змішані", в тому сенсі, що деякі ціни регульовані, а деякі ні.

[4]. Для більш ранньої критики економіки у радянському стилі див. Bauer and Yamey (1957), Boettke (1993), von Mises (1975, 1981).

[5]. Цією термінологією Smith (1965) хотів зазначити роль Бога в економіці.

[6]. Щодо цього див. Hayek (1945, 1948). Для більш радикального твердження, що не лише інформації не вистачає центральним планувальникам, але навіть, якщо вони б мали її, вони також не змогли б функціонувати через нестачу цінового визначення, див. von Mises (1975, 1981), Salerno (1990, 1992, 1995).

[7]. Стародавня, такого плану, в якій цей закон було вперше проголошено. Левіт було написано приблизно 1400 р. до н.е., дійсна дата варіюється між різними фахівцями, див. http//www.carm.org/bible/biblewhen.htm

[8]. Як приклад вченого, хто інтерпретував Онаа як чисте шахрайство, див. Зві Вейс < This e-mail address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it >, який стверджує: "Халака стверджує, що якщо я явно скажу комусь, що я надмірно визначаю ціну того, що я продаю (або що я пропоную штучно низьку ціну за те, що я купую), це не забороняється Онаа. Це, мені здається, має прояснити, що Онаа твердо заснована на питаннях ціни і обману". Mail.Jewish Mailing List, Volume 16 Number 5; Produced: Mon Oct 24 22:53:39 1994. http://www.ottmall.com/mj_ht_arch/v16/mj_v16i05.html)

[9]. Ця стаття була написана в 2002 р. Немає сумнівів, що беручи до уваги урядовий інфляціонізм, через декілька років 500 доларів за таку саму страву ні в кого не викличе здивування. Даний автор у свою молодість в 50-ті роки звик платити за сандвіч, картоплю фрі і колу приблизно 50 центів.

[10]. Рахунок міг бути на 5000 доларів, 50000 доларів, 500000 доларів тощо або можливо навіть кабальну службу на все життя

[11]. Див. Warhaftig (n.d.)

[12]. В схожому ключі антимонопольне законодавство також засуджує шахрайство, але робить значно більше. Для критики нешахрайських аспектів анти-монопольної політики див Armentano (1972, 1982, 1991), Armstrong (1982), Block (1977, 1982, 1994), DiLorenzo (1997), Boudreaux and DiLorenzo (1992), High (1984-1985), McChesney (1991), Rothbard (1970), Shugart (1987), Smith (1983).

[13]. І не тільки не підлягає виконанню. Ймовірно, закон матиме якісь ускладнення чи покарання, що будуть накладені на ресторатора. "Менше, ніж одна шоста: угода виконується. Саме одна шоста: угода виконується і шахрайство має компенсуватися. Більше, ніж одна шоста: угода відміняється Різниця такого масштабу, по суті, становить шахрайство". Щодо цього див Warhaftig (n.d.)/

[14]. За переказами у 1990 р. був випадок, можливо вигаданий, коли таксист взяв з іноземного туриста близько 5000 доларів за те, щоб довести його із аеропорту Кеннеді до центру Манхеттену. Якщо це правда, це точно б було порушенням припису Онаа.

[15]. Яку ціну матиме інформація? Ресторатор своїми діями не хоче робити її доступною для клієнта-туриста. Якби він хотів, він міг би правити 10 доларів. Єдина ціна, на яку він насправді погодиться 500 - 10 = 490 доларів. Але цього було досягнуто без заплутаного продажу інформації, а просто за допомогою прямого правлення 500 доларів за страву.

[16]. Економістами це зветься "споживацьким надлишком".

[17]. Або два дуже добрих друга.

[18]. Неекономіст поставив би лапки навколо цих слів. Я ні.

[19]. Але не набагато, бо самим таким порівнянням ми порушимо його під час розгляду.

[20]. Щоб розглянути інший бік справи, мені доведеться відвести нас далеко від даних проблем. Для альтернативного аналізу, тим не менше, див. Manne (1966a, b, 2002),McGee and Block (1989).

[21]. Я утримуюся від того, щоб сказати "безбілетні користувачі" Онаа оскільки це жодним чином не означає, що це саме так; це не так, якщо критика, згадана в примітці 20 - вірна.

[22]. Це буде проблемою лише для тих, хто думає, що ринки корисні економічні інститути. Дирижисти нашого світу, мабуть, зрадіють.

Посилання

Armentano, D.T. (1972), TheMyths of Antitrust, Arlington House,New Rochelle , NY.

Armentano, D.T. (1982), Antitrust andMonopoly:Anatomy of a Policy Failure,Wiley, NewYork,NY.

Armentano, D.T. (1991), Antitrust Policy: The Case for Repeal, The Cato Institute, Washington, DC.

Armstrong, D. (1982), Competition versus Monopoly: Combines Policy in Perspective, The Fraser Institute, Vancouver.

Bauer, P.T. and Yamey, B.S. (1957), The Economics of Underdeveloped Countries, University of Chicago Press, Chicago, IL.

Block, W. (1977), "Austrian monopoly theory – a critique", The Journal of Libertarian Studies, Vol. I No. 4, Fall pp. 271-9.

Block, W. (1982),Amending the Combines Investigation Act, The Fraser Institute, Vancouver.

Block, W. (1994), "Total repeal of anti-trust legislation: a critique of Bork, Brozen and Posner", Review of Austrian Economics, Vol. 8 No. 1, pp. 31-64.

Boettke, P.J. (1993), Why Perestroika Failed: The Politics and Economics of Socialist Transformation, Routledge, London.

Boudreaux, D.J. and DiLorenzo, T.J. (1992), "The protectionist roots of antitrust", Review of Austrian Economics, Vol. 6 No. 2, pp. 81-96.

DiLorenzo, T.J. (1997), "The myth of natural monopoly", Review of Austrian Economics, Vol. 9 No. 2, pp. 43-58.

Hayek, F.A. (1945), "The use of knowledge in society", 35 American Economic Review, Vol. 35, pp. 519-25.

Hayek, F.A. (1948), "Socialist calculation I, II, & III", Individualism and Economic Order, University of Chicago Press, Chicago, IL.

High, J. (1984-1985),"Bork’s paradox: static vs dynamic efficiency in antitrust analysis", Contemporary Policy Issues, Vol. 3, pp. 21-34.

Kirzner, I.M. (1973), Competition and Entrepreneurship, University of Chicago Press, Chicago, IL.

Manne, H.A. (1966a), Insider Trading and the StockMarket, The Free Press, New York,NY.

Manne, H.A. (1966b), "In defense of insider trading", Harvard Business Review, Vol. 113, November/December.

Manne, H.A. (2002), "Bring back the hostile takeover",Wall Street Journal, 26 June.

McChesney, F. (1991), "Antitrust and regulation: Chicago’s contradictory views", Cato Journal, Vol. 10.

McGee, R.W. and Block, W. (1989), "Information, privilege, opportunity and insider trading", Northern Illinois University Law Review, Vol. 10 No. 1, December, pp. 1-35.

von Mises, L. (1975), "Economic calculation in the socialist commonwealth", in Hayek, F.A. (Ed.), Collectivist Economic Planning, Kelley, Clifton, NJ, (first published in 1933).

von Mises, L. (1981), Socialism, Liberty Fund, Indianapolis , IN, (first published in 1969).

Nozick, R. (1974), Anarchy, State and Utopia, Basic Books, New York, NY.

Rothbard, M.N. (1970), Man, Economy and State, Nash, Los Angeles, CA.

Salerno, J. (1995), "A final word: calculation, knowledge and appraisement", Review of Austrian Economics, Vol. 9 No. 1, pp. 141-2.

Salerno, J.T. (1990), "Ludwig von Mises as social rationalist", Review of Austrian Economics, Vol. 4, pp. 26-54.

Salerno, J.T. (1992), "Mises and Hayek dehomogenized", Review of Austrian Economics, Vol. 6 No. 2, pp. 113-46.

Shugart, W.F. II (1987), "Don’t revise the Clayton Act, scrap it!", Cato Journal, Vol. 6, p. 925.

Smith, A. (1965), An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Modern Library,New York,NY, (first published in 1776).

Smith, F.L. Jr (1983), "Why not abolish antitrust?", Regulation, January-February, p. 23.

Warhaftig, I. (n.d.), "Consumer protection: price fraud", Crossroads: Halacha and the Modern World, Vol. II, Zomet Institute, Alon Shvut-Gush Etzion, available at: http://hometown.aol.com/lazera/index2.html)

Wilson, R. (1997), "Comparative religious thought on economic behavior and financial transactions", The Journal of theAssociation of Christian Economists, No. 23, August.