І. Передмова

Якщо загальне прийняття економічною професією було б критерієм успіху чи провалу теорії, теорія виробничого циклу, авторство якої приписують Ф.А.Хаєку ^[1] мала б була бути проголошеною привалом. Багато економістів не знають, що являє собою ця теорія, також багато економістів переконані, що ця теорія фундаментально невірна. Особистий досвід навчив мене тому, що ці дві категорії не є взаємовиключними. Навіть ті, хто визнають логічну цілісність теорії можуть мати сумніви як щодо її історичної значимості, так і її сьогоденної доречності: Хаєкова теорія може пояснити деякі аспекти деяких виробничих циклів дев’ятнадцятого і раннього двадцятого сторіччя, але вона небагато пояснює і взагалі нічого не може пояснити нічого про сучасні коливання в економічній активності.

Однак, лишається незначна меншість економістів, які бачать достоїнства і доречність Хаєкової теорії виробничого циклу. Для цієї меншості теорія займає певне видатне становище в ширшому теоретичному фундаменті. Роз'яснювачі австрійської економіки лишають теорію виробничого циклу для своєї кульмінаційної глави. Порівняння австрійців з кейнсіанцями чи монетаристами неодмінно обертається навколо відмінних поглядів на природу і причини циклічних коливань. Історичні застосування австрійської монетарної теорії фокусують свою увагу на Великій депресії. Статус, наданий Хаєковій теорії, видається – особливо тим, хто знаходиться поза межами австрійської традиції – неспівмірним значимості феномену, який ця теорія має намір пояснити.

Півсторіччя потому, як Хаєк окреслив основні деталі, теорія має сильну, але нешироку підтримку. Нижче представлена спроба описати цей вузький успіх. Секція ІІ надає стисле окреслення теорії і висуває припущення, що в силу іронії багато з достоїнств теорії разом становлять перешкоду для ширшого прийняття. Секція ІІІ співставляє австрійський погляд із альтернативами кейнсіанства, монетаризму і нового класицизму, приділяючи особливої уваги поняттю раціональних очікувань. Секція IV розглядає питання очікувань в контексті теорії Хаєка. Секція V розглядає деякі звичні заперечення австрійським поглядам, і Секція VI пропонує заключна оцінку.

ІІ. Теорія і її елементи

Австрійська теорія виробничого циклу багато вбирає із робіт Кнута Вікселла щодо зв’язку між грошима і відсотком. Людвіг фон Мізес (1953, pp. 357-66; also see 1966, pp. 538-86 and 1983, pp. 1-6) був першим, хто поєднав Вікселлову монетарну динаміку з теорією капіталу Бьом-Баверка, виробивши виразну «австрійську» теорію виробничого циклу. Хаєк (1967) формалізував теорію і підкріпив її ідеями Давіда Рікардо і Джона Стюрата Мілля. В своїй основі Хаєкова теорія показує, як монетарні збудження можуть спричиняти міжчасову дискоординацію економічної активності (штучний бум), як дискоординація зрештою розпізнається (спад) і які налаштування мають стати необхідними через спричинену грошима (відновлення).

В декількох словах, введення нових грошей через кредитні ринки придушує ставку відсотку, викликаючи процес, при якому ресурси неправильно міжчасово розміщуються. Капітальні товари, придатні для відносно довгих чи затратних по часу структур виробництва створюються за рахунок капітальних товарів, які були б більш сумісні із існуючою менш затратною по часу структурою. Профінансована кредитом реструктуризація капіталу тягне за собою чисте збільшення економічної активності, яка складає бум. Але з плином часу ще незавершена реструктуризація капіталу виявляється несумісною із фактично існуючими доступними ресурсами. Ново усвідомлені обмеженості відображаються у збільшених цінах на незалучені ресурси і у відповідному збільшенні попиту на кредит. Ці збільшені затрати роблять необхідною ліквідацію чи облишення неправильно розміщеного капіталу. Праця, яка доповнювала облишений капітал, стає незайнятою. За спадом йде відновлення, під час якого налаштування ринку у відносних цінах і зарплатах дозволяє остаточне перепоглинання незайнятого капіталу і праці в структуру виробництва.

Австрійська теорія виробничого циклу вбирає теорію цін, теорію капіталу і монетарну теорію. Хаєкове формулювання, в дійсності, «збирає все докупи». Воно дозволяє ідеям австрійської школи разом із ідеями інших шкіл утворити цілісний опис циклічних коливань. І воно «збирає все докупи» у теоретично задовільний і історично доречний спосіб. Ті, хто цінують кожний елемент у Хаєковій теорії, і бачать, як всі елементи підходять один до одного, матимуть особливе відношення до Хаєкових досягнень. Вони бачитимуть теорію виробничого циклу як істинний показник внесків австрійської школи.

Існує високий ступінь доповнюваності між декількома елементами теорії. Отже ті, хто відкидають будь-який один елемент або не змогли оцінити його значущість, не зможуть оцінити теорію в цілому. Більш ймовірно вони будуть спантеличені нею. Наступне визначення окремих елементів теорії допоможе встановити значущість кожного до складеної теорії, як її було підсумовано вище.

(1) Ціни є сигналами

Незважаючи на те, що ціни визначаються взаємними впливами дій всіх учасників ринку, вони надають суттєву інформацію кожному учаснику ринку – про змінні оцінки, що робляться споживачами, і про відносні обмеженості альтернативних ресурсів (Hayek, 1948b). Сама ця ідея – що цінова система є мережею комунікацій – добре визнається професією. Не так добре визнається те, що цінові зміни не є чітко виражено «номінальними» чи «реальними» ^[2]. Теоретик цін може концептуально розрізнити між реальною зміною ціни і зміною ціни, спричиненою грошима, в простий і недвозначний спосіб. Але учасник ринку не може цього зробити. Учасник ринку не володіє «знанням реальних факторів», яке б дозволило йому відділяти номінальне і реальне; насправді він покладається на номінальні змін цін, які кажуть йому про те, якими є реальні фактори. Отже, цінові сигнали надають основу для економічної координації; цінові сигнали, сфальсифіковані, монетарними маніпуляціями, створюють основу для економічної дискоординації.

(2) Відсоткова ставка сприяє міжчасовій координації

Відсоткова ставка очищає ринок позикових коштів. Вона встановлює відповідність між заощадженнями і інвестиціями. Ці твердження – прийнятні підсумки функції відсоткової ставки, але вони занадто применшують її важливість. Зміни у відсотковій ставці – спричинені, наприклад, змінами в схильності до заощадження – впливають не тільки на загальний розмір інвестицій, але і структуру інвестицій. Нижча відсоткова ставка заохочує інвестування у більш віддалене майбутнє. При сприятливих обставинах відсоткова ставка дозволяє часовій структурі споживацької активності, якій надається перевага, трансформуватися у відповідну структуру інвестиційної діяльності; вона координує міжчасово дві види діяльності (Hayek, 1984).

(3) Гроші можуть прикидатися заощадженнями

Коли монетарна влада роздуває масу позикових коштів новоствореними грошима, вона вбиває клин між заощадженнями і інвестиціями. Штучно низька ставка відсотку спонукає інвесторів позичати більше, в той же час тих, отримує платню, заощаджувати менше. І фальсифікована відсоткова ставка змушує часову структуру інвестицій бути несумісною із кількістю реальних заощаджень, а також із структурою споживання, якій надається перевага (Hayek, 1967, pp. 54-60; також див. O'Driscoll, 1977, pp. 70-82). Монетарна маніпуляція створює несприятливі умови, які започатковують міжчасову дискоординацію. Розширення кредиту збуджує апетити виробників, змушуючи їх у сумі відкушувати більше, ніж вони можуть пережувати, взятися за більше затратних по часу виробничих проектів, ніж може бути завершено.

(4) Капітал характеризується міжчасовою доповнюваністю.

Капітальні товари гетерогенні по своїй природі і відносяться один до одного у різній мірі замінності і доповнюваності. Беручи до уваги затратну по часу природу процесу інвестування, проблема інвестування – із соціетальної точки зору – заключається в направленні деяких ресурсів на ранні стадії процесів, в той час як резервується достатньо ресурсів для пізніх стадій. Капітальні товари, асоційовані з ранніми і з пізніми стадіями, або по-іншому, капітальні товари вищого порядку і капітальні товари нижчого порядку, є міжчасовими доповнювачами. Міжчасова дискоординація, запущена штучно заниженими відсотковими ставками проявляє себе спочатку як переінвестиції у капітальні товари вищого порядку. Але лише з плин часу і наступна обмеженість (доповнюючих) капітальних товарів нижчого порядку покаже цю міжчасову дискоординацію (Hayek, 1967, pp. 85-100; Also see O'Driscoll and Rizzo, 1985, pp. 160-87 and Lachmann, 1978, 117-18 and passim).

(5) Ефект Рікардо

В оригінальній формі ефект Рікардо стосувався заміни устаткування працею у відповідь на зміни у ставці відсотку. Устаткування представляє довгостроковий фактор виробництва, а праця – короткостроковий фактор виробництва. В контексті Хаєкової теорії виробничого циклу заміна відбувається між капітальними товарами вищого порядку і нижчого порядку. Протягом ранньої стадії циклу штучно занижена ставка відсотку заохочує інвестиції в капітальні товари вищого порядку. Наступна боротьба за доповнюючі капітальні товари низького порядку викликає значно більше пропонування ціни. Збільшений попит на кредитних ринках – який зветься «відчайдушним позичанням» в монетаристській літературі – тягне догори відсоткову ставку ^[3]. Різко збільшена ставка відсотку сильно знеохочує подальші інвестиції в капітальні товари віщого порядку і заохочує ліквідацію деяких частково завершених виробничих проектів (Hayek, 1948a and 1977).

(6) Четверта фундаментальна пропозиція Мілля.

Загадковий афоризм Джона Стюарта Мілля, «попит на товари не є попитом на працю», застерігає нас від спрощеного включення похідного попиту в макроекономічне теоретизування. В певній мірі таке поняття похідного попиту, згідно якого попит на кінцеву продукцію і попит на фактори виробництва постійно рухається в одному напрямку, характеризує практично усі сучасні макроекономічні теорії. Визнання того, що ці два попити можуть рухатися в протилежних напрямках, характеризує австрійське формулювання і складає одну з найбільш фундаментальних відмінностей між австрійською теорією і її суперниками.

У відповідності до четвертого принципу Мілля, зменшення в поточному рівні споживання не обов’язково означає зменшення у попиті на працю (і на інші фактори виробництва); зменшення в поточному рівні споживання може означати, замість того, збільшення у рівні заощадження, збільшення у рівні майбутнього споживання і відповідну перестановку ресурсів, які попитом відводяться від виробництва для споживання в поточному періоді до виробництва для споживання у майбутньому періоді (Hayek, 1941, pp. 433-39). Може навіть існувати чисте збільшення у поточному попиті на капітал і працю.

Хаєк і інші австрійські теоретики звернули увагу на четвертий принцип Мілля, усвідомивши, що в конкретний період витрати на споживання і витрати на інвестування можуть – і за умов повної зайнятості мусять – рухатися в протилежних напрямках. В дійсності це є перестановкою ресурсів між споживацькою і інвестиційною діяльностями і між різними стадіями виробничого процесу у відповідь на змінні міжчасові споживацькі вподобання, яка дозволяє економіці досягнути міжчасової координації. І подібні перестановки ресурсів у відповідь на монетарні маніпуляції становлять міжчасову дискоординацію.

(7) Два типи знань.

Монетарні маніпуляції можуть дурити учасників ринку, щоб ті поводилися не так, як вони поводились б в іншому випадку. Такий обман, звичайно, не був би можливим, якби учасники ринку мали достатньо знань, знань про споживацькі вподобання, наявність ресурсів і технологій, про плани інших учасників ринку і про те, як ці плани вплинуть один на одного по мірі розгортання ринкового процесу. Вірно, але тривіально те, що якщо учасники ринку мали б в своєму розпорядженні всю інформацію, яку надає цінова система, то викривлення цінових сигналів не могли б спричиняти циклічні коливання чи будь-який інший вид порушення рівноваги. Розрізнення Хаєком (1948b, pp. 79-80) двох типів знань дозволяє нам отримати уявлення про те, що учасники ринку резонно можуть і не можуть знати. Різниця полягає в тому, що між знанням конкретних обставин часу і місця (тобто нормальною ринковою інформацією, поєднаною із підприємницькими ідеями різної міри) і науковим знанням (тобто знанням того, як економічна система працює, знанням структури економіки). Від учасників ринку резонно можна очікувати володіння першим типом знання, але не другим. Беручи до уваги їхнє знання конкретних обставин часу і місця, вони можуть спонукатися визначеними ринком цінами поводитися «так, наче» вони розуміють структуру економіки. Але від них не можна очікувати корекцій викликаних грошима викривлень на основі дійсного розуміння структури економіки.

Кожен із цих семи елементів доповнює важливим чином загальне розумінню Хаєкової теорії виробничого циклу. Відкинути будь-який один елемент – поставити під загрозу логічну послідовність теорії. Але прийняття всіх семи елементів все ще лишає без відповіді багато запитань про відносні якості Хаєкової теорії у порівнянні з альтернативними теоріями так само, як питання про роль очікувань і про історичну застосовуваність і значення теорії.

ІІІ. Альтернативні погляди

Виклики Хаєковій теорії спочатку базувалися на кейнсіанстві, потім не монетаризмі і зараз на новому класицизмі. Кейнс (1936, pp. 320-29) критикував своїх сучасників (Хаєка і Робертсона) за переконання в тому, що відсоткова ставка була занизькою під час буму. Він був переконаний, що вона була зависокою. Кейнс не міг зрозуміти чому вони виступають за придушення буму в зародку; він, натомість, пропонував, щоб спад придушувався в зародку. Кейнс не розпізнавав логічного зв'язку між бумом і спадом, тому що він не зміг витрактувати ставку відсотку як інструмент для сприяння міжчасовій координації. Натомість, він вірив, що відсоткова ставка надзвичайно психологічний, надзвичайно умовний феномен і визначається взаємодією між пропозицією і попитом на гроші.

Монетаристи визнають роль відсоткової ставки в досягненні міжчасової координації, але не визнають можливості того, що монетарні маніпуляції викривлять відсоткову ставку. У формальній теорії питання впливу відсоткової ставки обходяться стороною за допомогою припущення, що новостворені гроші вводяться в економіку іншими, ніж кредитний ринок шляхами, такими як скидання з гелікоптера (Friedman, 1969a, p. 4). В прикладній теорії ефекти ін'єкції грошового розширення – якими б не були фактичні форми – спрощуються в «ефект першого раунду». Натомість, увага направляється на довгострокові ефекти створення грошей, на номінальні доходи і рівень цін.

Коли увага фокусується конкретно на питанні монетарної динаміки – «механізмі передачі» в термінології монетаризму (Friedman, 1976) – аналіз типово обмежується ринком праці. Відстаючі налаштування у відчутті реальних зарплат допускають обмін незайнятості на інфляцію, як це пропонується кривою Філліпса. Вирівнюючи існуючі короткострокові від'ємно нахилені криві Філліпса вертикальними довгостроковими кривими Філліпса, монетаристи просто відкидають можливість міжчасової дискоординації в межах ринку капітальних товарів.

Нові класицисти приймають довгострокові твердження монетаристів і додають, що припущення «раціональних очікувань» дозволяє цим пропозиціям так само застосовуватися до коротких строків (Maddock and Carter, 1982. Also see Butos, 1985, and Lucas 1981). В дійсності нові класицисти заперечують значущість Хаєкового розрізнення між двома типами знань. Учасники ринку поводяться «так, наче» вони дійсно знають структуру економіки. Вони реагують на монетарні розширення таким чином, щоб компенсувати викривлення цін і відсоткової ставки. Допоки очікування майбутніх цін і змін відсоткової ставки не піддаються систематичним помилкам, не буде жодних міжчасових дискоординацій, і жодних дискоординації будь-якого типу, які можуть бути приписані монетарним розширенням. За такого бачення Хаєковой виробничій цикл уникається, якщо він очікується.

Аргумент раціональних очікувань не новий для австрійської теорії. Насправді, Мізес визнавав (1953, p. 419) долю істини в цьому аргументі задовго до появи класичної статті Джона Мута. Він застерігав адвокатів інфляційного фінансування від ігнорування вислову Лінкольна: не можна дурити всіх людей весь час. У ранніх 40-х Людвіг Лахман (1977) поставив перед австрійською теорією питання, що базувалося на тому, чим в дійсності є аргумент раціонального очікування. Підйом нового класицизму в останні декілька років перефокусував увагу на роль очікувань в теорії виробничого циклу. Безсумнівно, напрямок виробничого циклу фундаментальним чином піддається впливу очікувань учасників ринку. Але ідея раціональних очікувань зовсім не зірка вечору, як це підозрюють нові класицисти. Знову ж таки, критична різниця між новим класицизмом і австрійством лежить в різних ставленнях до проблеми знань.

Економістам властиво припускати, що учасники ринку знають, чи поводяться «так, наче» знають структуру економіки. Тим не менш, самі економісти мали розбіжності між собою протягом більш як двохсот років щодо того, як працює економіка. Дехто вірить, що економіка працює в спосіб, сформульований Кейнсом або його багатьма інтерпретаторами, дехто вірить, що економіка більш точно зображена класичною моделлю, і дехто вірить, що економічні відносини, розпізнані австрійцями, суттєві для розуміння структури економіки. Існують важливі відмінності навіть в межах кожного з цих теоретичних фундаментів, і існують, крім того, інші, більш радикальні, альтернативи, такі як марксизм і сучасний інституціоналізм.

Вибирати, чи індивідуально, чи колективно не тільки коректний теоретичний фундамент, але також і параметричні величини, які в даний момент застосовуються, було б безцінним вмінням для учасників ринку. І якби вони дійсно володіли таким вмінням (або поводилися «так, наче» вони ним володіють), питання того, як вони це роблять, було б найбільшим викликом, з яким економічна професія зіштовхнулася б до цього часу.

Бачення економіки, яке базується на припущенні раціональних очікувань може бути зобразити за допомогою простої діаграми Венна, настільки простої, що її не потрібно її навіть малювати. Нехай одне коло представляє те, «що знають економісти», нехай інше коло представляє те, «що знають учасники ринку». Ці два кола накладаються, але не співпадають. Область, спільна для двох кіл, представляє загальне знання, яке робить можливим економічну науку. Вона представляє, наприклад, знання того, що в нормальних ринкових умовах надлишок якогось певного товару означає значить, що ціна завелика, а нестача значить, що ціна замала. Область, унікальна для учасників ринку, включає підприємницькі ідеї і те, що Хаєк (1948b, p. 81) називав конкретними обставинами часу і місця. Область, унікальна для економістів, включає знання структури економіки. ^[4]

Діаграма Венна дозволяє виявити два фундаментальних шляхи, якими неправильно можуть звернути економісти. (1) Вони можуть заперечувати існування знання, унікального для учасників ринку. З таким фундаментальним хибним сприйняттям економісти вірять, що можливо побудувати і застосувати зрозумілий економічний план, такий який скоординує економічну діяльність принаймні настільки добре, а можливо краще, ніж сам ринок. (2) Вони можуть заперечувати існування знань, унікальних для економістів. Без свого унікального знання економісти не зможуть побачити, як політика, що має систематичний вплив на цінову систему, може мати систематичний вплив на діяльність учасників ринку. Раціональні очікування дозволять учасникам ринку робити корегування для всіх таких впливів. Але можливість того, що учасники ринку можуть сформувати такі раціональні очікування, рівні можливості того, що центральні планувальникі можуть придумувати раціональні економічні плани. Неприйняття обох можливостей вимагає лише того, щоб була визнана значущість діаграми Венна. ^[5]

IV. Очікування в Хаєковій теорії

Кожен учасник ринку переслідує свої індивідуальні інтереси на основі знання своїх власних обставин, поєднаних із інформацією, що передається йому через цінову систему. Якщо монетарне збурення створило систематичні викривлення в ціновій системі, учасники ринку будуть базувати свої вибори і дії на хибній інформації, і економіка буде характеризуватися дискоординацією. Можна не сумніватися, очікування щодо майбутніх рухів чи контррухів цін будуть впливати на прийняття рішень. ^[6]

По-перше, уявімо, що деякі (але не всі) учасники ринку, знають, що розширення кредиту запускає штучний бум, і що таке розширення зараз має місце. Тоді вони раціонально очікують, що бум зрештою закінчиться, і що багато-хто зазнає економічних втрат. (Навіть економісти не можуть передбачити, коли саме станеться спад і хто саме понесе збитки). Однак, для окремих учасників ринку (особливо для тих, хто розуміє економіку бумі і спаду) існує можливість отримати прибутки, реагуючи на викривлені ціни у близький до звичного спосіб. Те, що виробничий процес не характеризується повністю вертикальною інтеграцією, дає простір для отримання прибутку від ранніх стадій виробничих процесів, навіть якщо виробничий процес в цілому як повна послідовність стадій виявиться неприбутковим. Ресурси можуть бути прибутково хибно розташовані у відповідь на викривлену ціну так довго, поки ресурси продаються до спаду. Стверджувати, що очікування невідворотного спаду запобіжить появі бума, аналогічно стверджуванню того, що схожі очікування щодо листа щастя попередять відправці подальших листів щастя.

По-друге, навіть якщо всі учасники ринку розуміли б економіку буму і спаду, вони б не мали методу точно визначати викривлення, викликані грошима. Тут можна розширити аналогію між ціновою системою і комунікаційною мережею, між ціновими сигналами і радіо сигналами: знати, що сигнал глушиться не те саме, що знати, яким є неприглушений сигнал. Під час монетарного розширення ціна на залізну руду, наприклад, може вирости на вісім відсотків. Це восьми відсоткове підвищення може складатися із реальної ціни на залізну руду (викликану випадковим збігом зі змінами у базових реальних факторах) у розмірі двох відсотків і викликаного грошима підвищення ціни в розмірі шести відсотків. Або воно може складатися із якоїсь іншої комбінації реальної і викликаної грошима змін, чия алгебраїчна сума становить вісім відсотків. Можливо, найбільш вірогідне припущення, яке можуть зробити учасники ринку, полягає в тому, що не було жодних змін в реальних базових факторах з часу початку монетарного розширення. Економічна діяльність, що буде полягатися на таке припущення, аналогічна «визначенню положення» по останньому неприглушеному сигналу. Після тривалого періоду монетарних маніпуляцій економіка може опиниться значно збитою з курсу. Подальші переналаштування будуть узгоджуватися в основі (якщо не в деталях) з тим, що оригінально сформулював Хаєк.

По-третє, твердження, засноване на м'якій формі припущення раціональних очікувань, що поміж ринків не буде жодних систематичних недокомпенсувань чи перекомпенсувань викликаних грошима викривлень, навіть якщо дійсно це так, не привід до самовдоволення. Ресурси розміщуються, чи хибно розміщуються, базуючись на різницях цін, а не на середніх цінах. Ресурси будуть розміщуватися далі від діяльностей, в яких було перекомпенсування викликаних грошима цінових змін, і в діяльності, в яких було недокомпенсування.

Більше того, навіть якщо встановлена ринком ціна на конкретному ринку відображає «коректний» розмір компенсації (такий, щоб загальний об’єм обміну не піддавався впливу монетарних маніпуляцій), все одно лишається елемент дискоординації. Ринковий процес накладає певну однаковість цін на даний товар. Кожний учасник ринку платить однакову ціну. Але протягом монетарних збуджень кожен учасник ринку має різні ідеї щодо того, як зміни в цінах розподіляються між реальними і викликаними грошима. Ринковий процес в такій ситуації не створює однаковості. Відсутність однаковості відчуття реальних цінових змін впроваджується учасниками ринку, діючими на основі різних відчуттів, і диско ординацію економічної діяльності. ^[7]

V. Деякі загальні заперечення

Діапазони і різновиди заперечень Хаєковій теорії виробничого циклу відображають багатство і складність самої теорії. Існують заперечення, що можна знайти в літературі чи почути в класній кімнаті, які ставлять питання до кожного із семи елементів, що обговорювалися в Секції II. Тим не менше, наступне обговорення йде далі окремих елементів теорії і займається питаннями, поставленими з міркувань методу і історії:

1. Чи надає бритва Оккама підстави для відкинення австрійського погляду на користь більш простішої альтернативи?

2. Які існують емпіричні докази на підтвердження австрійської теорії?

3. Чи пояснює Хаєкова теорія тривалість і глибину Великої Депресії?

4. Чи може, навпаки, теорія бути депресія пояснена тим, що Федеральний Резерв недоречно дозволив жорстке скорочення грошової маси?

(1) Питання складності

Складність сама по собі не є достоїнством. Ніхто не надає перевагу Хаєковій теорії перед іншими альтернативами через її складність. Але циклічні коливання складні самі по собі, і будь-яка теорія виробничого циклу, яка не спроможна визнати цей факт, навряд чи поглиблює їх розуміння. Розуміння ринкових сил, які створюють коливання, вимагає, щоб ми інтегрували ідеї і виходили із цінової теорії, монетарної теорії і теорії капіталу. Така інтеграція саме те, що вдалося Хаєку. Він побудував свою теорію на цілісному мікроекономічному фундаменті; він ідентифікував ефекти розширення кредиту на відносні ціни; і він використав капітальну теорію, щоб показати, чому бум за соєю суттю не може бути підтримуваним і чому спад характеризується надлишком капітальних товарів вищого порядку і нестачою капітальних товарів нижчого порядку.

Бритва Оккама дозволяє нам обирати, керуючись простотою, з двох альтернативних теорій, які пояснюють той самий феномен. При однаковій здатності пояснювати та, яка простіша, - краще. Але бритва Оккама не дозволяє нам відкидати складну теорію, що пояснює складний феномен на користь простої теорії, що пояснює простий феномен. Для прикладу, твердження, що за жорстких зарплат і цін, монетарне звуження буде супроводжуватися незайнятістю - відносно проста пропозиція, і дійсна в своїх межах. Але вона просто поза конкуренцією із Хаєковою теорією виробничого циклу. Вона не не становить альтеративного пояснення міжчасової дискоординації, яка характеризує бізнес цикл. ^[8]

(2) Питання емпіричної дійсності.

Інше часте заперечення базується на начебто недостатності чи нечисельності емпіричних досліджень, які підтверджують Хаєкову теорію. Чи існувало систематичне хибне розташування в межах ринку капітальних товарів протягом буму, який передував Великій Депресії? Де ваші дані? Така постановка питання свідчення хибного розуміння відносин між Хаєковою і історичним досвідом. Різко висловлюючись, Хаєкова теорія – не теорія, яка шукає дані. Питання, чому циклічні буми характеризуються переінвестуванням в фіксований капітал (найбільш виразну форму капітальних товарів високого порядку) – це питання, яке випереджає будь-яке теоретичне пояснення - австрійське чи інше – цього феномену. І історичні пояснення економічного розвитку протягом 20-х років не лишає сумнівів, що цей бум характеризувався саме такими рисами. Лайонел Роббінс (1934, p. 46), наприклад, прослідковує випуск виробничих товарів і випуск споживацьких товарів пізніх 20-х. Використовуючи дані по США він показує, що попередні зростання у відношенні до наступних співпадають із Хаєковою теорією.

Чарльз Вайнхауз (1984) нещодавно застосував популярну нині техніку Грейнджера-Сімса, щоб показати, що зміни відсоткової ставки, об’ємах кредиту і в відносних цінах споживацьких товарів і виробничих товарів протягом 60-х і 70-х років узгоджуються із Хаєковою теорією. Але незважаючи на те, що це дослідження збільшує впевненість в теорії, воно навряд чи грає вирішальну роль. Ті, хто ставить під питання застосовуваність прикладу Великої Депресії навряд чи змінять свій погляд на основі тестів Грейнджера-Сімса

Ширші методологічні питання, що стосуються відносин між теорією і історією, не можуть бути адресовані тут в належному обсязі. Уявлення, що зустрічається найчастіше, яке було сформульоване на конференції Катона головою президії, що "австрійці вірять, що факти не стосуються справи", звичайно ж хибне уявлення. Що австрійці відкидають, так це адаптацію сьогоденними економістами позитивізму, згідно з яким історія, очищена від не піддатних вимірюванню елементів, однозначно перевіряє теорію. Слідом за Мізесом (1969) сучасні австрійські економісти визнають, що теорія і історія доповнюючі дисципліни.

(3) Питання пояснювальної здатності

Ще одне загальне заперечення базується на неспроможності Хаєкової теорії описати надзвичайну глибину і протяжність Великої Депресії чи описати всі економічні спади (Haberler, 1976, p. 25; Yeager, 1986, p. 380). В дійсності, теорію критикували за те, що вона не пояснює більше, ніж вона пояснює. Напевно, не можна стверджувати, що Хаєк і його послідовники перебільшували значення теорії. Хаєкові принципові внески у розвиток австрійської теорії мали форму лекцій в Лондонському Університеті у 1930-1931 роках – задовго до того, як було відомо, наскільки глибокою (двадцять п’ять відстоків незайнятості) і наскільки довгою (1929-1939) буде депресія. Найкращі описи Великої Депресії із австрійської точки зору – це описи Лайонела Роббінса (1934) і Мюррея Ротбарда (1975). Книга Роббінса, видана вперше в 1934, розглядає події до 1933 року; Ротбардова книга, хоча вперше видана в 1963 році, прослідковує події не далі 1932 року. Ніхто із цих авторів не може бути звинувачений у намаганні проштовхувати Хаєкову теорію занадто далеко.

Також немає причин проштовхувати теорію занадто далеко в цьому відношенні. В поясненнях надзвичайної глибини і протяжності депресії немає недостачі: відбулося глибоке монетарне звуження, яке пішло по п’ятам початкового спаду, мито Смута-Хоулі і безліч конпродуктивних програм і політик адміністрацій Гувера і Рузвельта, програм і політик націлених на картелізацію промисловості, субсидування позичок невдалим фірмам, знищення сільськогосподарської продукції і стримування іншими способами зарплат і цін від налаштування до існуючих ринкових умов.

Хаєкова теорія демонструє, що економічний бум, підживлений кредитним розширенням, містить в собі зародок власного руйнування. Але схвалювати цю теорію не означає заперечувати те, що багато ускладнень і підсилень економічного спаду мають бути приписані історичним подіям.

(4) Питання впливу політики Федерального Резерву

І нарешті, Хаєкова теорія відкидається деким (Haberler, 1976, p. 26 and Yeager 1986, p. 380) на підставі того, що одна із цих унікальних історичних подій, глибоке монетарне звуження, повністю поглинуло ефекти міжчасової дискоординації, визначені Хаєком. Як стверджується, економісти мають фокусувати увагу на звуженні і його наслідках. Таке спрощення Хаєкових ідей заплутує з двох причин. По-перше, монетарне скорочення було унікальною історичною подією лише в тому сенсі, що воно не було невідворотним через попередній бум. Центральний банк міг уникнути монетарного скорочення, у випадку чого економічного відновлення – міжчасова перекоординація – можна було б досягти значно швидше. Але, певно, порушення в економічній діяльності, пов’язане з дискоординацією на капітальних ринках, встановило умови для хибного управління грошовою масою з боку Федерального Резерву.

По-друге, незрозуміло, чому ми маємо очікувати, що економісти будуть скеровувати нашу увагу на найбільш помітні риси Великої Депресії. Економічні труднощі і нестатки, безпосередніми причинами яких був колапс банківської системи, можуть бути побачені істориками і навіть журналістами. Ми не очікуємо, що метеоролог буде привертати нашу увагу до шести футів снігу, що лежить на землі. Кристалізація у вищих шарах атмосфери, що передує шторму більш доречний інтерес. Таким чином, доречний інтерес економістів – такі характеристики буму, що змогли б пом'якшити спад. Доречність Хаєкової теорія не применшується подіями – хоч би якими драматичними – що слідують за первинним спадом.

VI. Заключна оцінка

Хаєкова теорія виробничого циклу пропонує ідеї щодо функціонування економіки, які цінні сьогодні так само, як вони були цінними і пів-сторіччя тому. Але перспективи широкого прийняття австрійського погляду лишаються туманними. Також не дуже вірогідно, що теорію буде використано як основу для політичних рекомендацій. Як і в багатьох інших випадках, де полісі-мейкери стикаються з економічними питаннями, протиріччя політичної доцільності і економічної обгрунтованості розходяться в протилежних напрямках. Короткострокові політичні вигоди, пов’язані із штучним бумом перемагають довгострокову стабільність, пов’язану із монетарною відповідальністю.

Але Хаєкова теорія виробничого циклу також малоймовірно буде повністю забута. Ті, хто охочі відкрити хоча б те, чим являється ця теорія, як всі її елементи підходять один до одного, і що вона може, і чого не може, пояснити, з оцінять витрачені зусилля. Вони матимуть розуміння ринкових механізмів, які можуть досягти міжчасової координації економічної діяльності і наслідків перешкоджання таким механізмам.

Література

Butos, William. "Hayek and General Equilibrium Analysis." Southern Economic Journal 52(2) (October 1985): 332-43.

Friedman, Milton. "The Optimum Quantity of Money," in The Optimum Quantity of Money. pp. 1-50. By Milton Friedman. Chicago: Aldine Publishing Co., 1969a.

________. "The Quantity Theory of Money: A Restatement," in The Optimum Quantity of Money. pp. 51-67. By Milton Friedman. Chicago: Aldine Publishing Co., [1956] 1969b.

________. "Wage Determination and Unemployment," in Price Theory. pp. 213-37. By Milton Friedman. Chicago: Aldine Publishing Co., 1976.

Garrison, Roger W. "Time and Money: the Universals of Macroeconomic Theorizing," Journal of Macroeconomics 6(2) (Spring 1984): 197-213.

________. "Intertemporal Coordination and the Invisible Hand: An Austrian Perspective on the Keynesian Vision," History of Political Economy 17(2) (Summer 1985): 309-21.

Haberler, Gottfried. The World Economy, Money, and the Great Depression: 1919-1939. Washington D.C.: American Enterprise Institute for Policy Research, 1976.

________. "Hayek's 'Theory of the Business Cycle' Revisited,' Cato Journal, vol. 6, no. 2 (Fall), 1986, pp. 421-435.

Hayek, Friedrich A. The Pure Theory of Capital. Chicago: University of Chicago Press, 1941.

________. "The Ricardo Effect," in Individualism and Economic Order. pp. 220-54. By Friedrich A. Hayek. Chicago: University of Chicago Press, [1942] 1948a.

________. "The Use of Knowledge in Society," Individualism and Economic Order. pp. 77-91. By Friedrich A. Hayek. Chicago: University of Chicago Press, [1945] 1948b.

________. Prices and Production. 2nd ed. New York: Augustus M. Kelley, Publishers, [1935] 1967.

________. Full Employment at Any Price, Occasional Paper 45, London: Institute of Economic Affairs, 1975a.

________. Monetary Theory and the Trade Cycle. New York: Augustus M. Kelley, Publishers, [1933] 1975b.

________. "Price Expectations, Monetary Disturbances and Malinvestments" (originally published in German in 1935) in Profits, Interest, and Investment. pp. 135-56. By Friedrich A. Hayek. Clifton, NJ: Augustus M. Kelley, Publishers, [1939] 1975c.

________. "Three Elucidations of the Ricardo Effect," Journal of Political Economy 77(2) (March/April 1977): 274-85.

________. "Intertemporal Price Equilibrium and Movements in the Value of Money," (originally published in German in 1928), in F. A. Hayek. Money, Capital, and Fluctuations: Early Essays. pp. 71-117. Edited by Roy McCloughry. Chicago: University of Chicago Press, 1984.

Keynes, John M. The General Theory of Employment, Interest, and Money. New York: Harcourt, Brace, and Company, Inc., 1936.

Lachmann, Ludwig M. "The Role of Expectations in Economics," (originally published in 1943) in Capital, Expectations, and the Market Process. pp. 65-80. By Ludwig M. Lachmann. Kansas City, MO: Sheed, Andrews, and Mc,Meel, Inc., 1977.

________. Capital and Its Structure. Kansas City: Sheed, Andrews and McMeel, Inc., [1956] 1978.

Leijonhufvud, Axel. On Keynesian Economics and the Economics of Keynes. New York: Oxford University Press, 1968.

________. "Inflation and Economic Performance," in Money in Crisis: the Federal Reserve, the Economy, and Monetary Reform. pp. 19-36. Edited by Barry N. Siegel. Cambridge, MA: Ballinger Publishing Co., 1984.

Lucas, Robert E. Jr. Studies in Business Cycle Theory. Cambridge, MA: M.I.T. Press, 1981.

Maddock, Rodney and Carter, Michael. "A Child's Guide to Rational Expectations," Journal of Economic Literature 20(1) (March 1982): 39-52.

Mises, Ludwig von. The Theory of Money and Credit. New Haven, CT: Yale University Press, [1912] 1953.

________. Human Action: A Treatise on Economics. 3rd rev. ed. Chicago: Henry Regnery and Co., 1966.

________. Theory and History: An Interpretation of Social and Economic Evolution. New Rochelle, NY: Arlington House, 1969.

Mises, Ludwig von et al. The Austrian Theory of the Trade Cycle and Other Essays. Auburn, AL: The Ludwig von Mises Institute, 1983.

O'Driscoll, Gerald P. Jr. Economics as a Coordination Problem: The Contribution of Friedrich A. Hayek. Kansas City: Sheed Andrews and McMeel, Inc., 1977.

________. "Rational Expectations, Politics, and Stagflation," in Time, Uncertainty, and Disequilibrium. pp. 153-76. Edited by Mario J. Rizzo. Lexington, MA: D. C. Heath and Co., 1979.

O'Driscoll, Gerald P., Jr. and Rizzo, Mario J. The Economics of Time and Ignorance. Oxford: Basil Blackwell Inc., 1985.

Robbins, Lionel. The Great Depression. London: The MacMillan Co., 1934.

Rothbard, Murray N. America's Great Depression. Kansas City: Sheed and Ward, [1963] 1975.

Wainhouse, Charles E., "Emperical Evidence for Hayek's Theory of Economic Fluctuations," in Money in Crisis: The Federal Reserve, the Economy, and Monetary Reform. pp. 37-71. Edited by Barry N. Siegel. Cambridge, MA: Ballinger Publishing Co., 1984.

Wagner, Richard E. "Comment: Politics, Monetary Control, and Economic Performance," in Time, Uncertainty, and Disequilibrium. pp. 177-86. Edited by Mario J. Rizzo. Lexington, MA: D. C. Heath and Co., 1979.

Yeager, Leland B., "The Significance of Monetary Disequilibrium," Cato Journal, vol. 6, no. 2 (Fall), 1986, pp. 369-399.
 

Примітки

* Після конференції була підготовлена чернетка цієї статті за допомоги критичних внесків зі сторони боку Джералда П. О 'Дрискола, мол, Мюррея Н. Ротбарда і Ліланда Йейгера, а також зі сторони формального опонента Майкла Д. Корисні коментарі Дональда Дж. Будро і Роджера Коппла також вдячно приймаються.

[1] Фраза заголовку «Хаєкова теорія виробничого циклу» була запропонована редактором Cato Journal. Мюррей Ротбард нагадав мені, що в часи свого зеніту вона була відома як теорія виробничого циклу Мізеса-Ротбарда. В даній статті відсутня полеміка щодо назв і заслуг. Більш загально сформульована назва «австрійська теорія бізнес-циклу» буде настільки ж вірною.

[2] В австрійській літературі різниця між номінальною ціною і реальною ціною включає більше, ніж просте налаштування до очікуваних змін в ціновому рівні. Важливі відмінності, які змінюється поміж товарів і існує незалежно від будь-яких дійсних чи очікуваних змін в загальному ціновому рівні, приписуються «ефекту ін’єкції». Доречний контраст між дійсними грошовими цінами і цінами, які узгоджуються із реальними факторами, що лежать в їх основі.

[3] Зверніть увагу, що підняття ставки відсотку пропонуванням вищої ціни наприкінці буму досить незалежне від будь-якого підвищення в загальному рівні цін. Тобто ефект Рікардо відрізняється від більш широко прийнятого ефекту Фішера.

[4] Відносний розмір перетину, область спільна для обох кругів, визначається ендогенно – перетином між економікою і політикою. Немає сумнівів, що розмір спільної області прямо пов'язаний із мірою урядових інтервенцій: із зростаючим рівнем учасники ринку будуть знаходити більш вартим своїх зусиль вивчати, як працює ринковий процес і як на нього впливає урядова політика; і економісти, перетворені на полісі-мейкерів знаходять в більшій мірі необхідним розуміти подробиці ринків, на які впливають урядові інтервенції.

[5] Отже, діаграма Венна допомагає узгодити те, що підхід раціональних очікувань у розуміння бізнес-циклу має важливі Хаєкіанські корені (see, e.g. Lucas, 1981, pp. 215), з усвідомленням того, що бачення новими класицистами того, як працює ринковий процес і як політика може його вражати, погано відповідає Хаєковому баченню. Новий класицизм включає Хаєкову ідею того, що цінова система сприяє використанню знання в суспільстві, але не спромагається визнати відмінності між двома типами знань, визначених Хаєком. Для додаткового погляду на відносини між Лукасом і Хаєком, див. Бутос (1985).

[6] Див. Hayek, 1975c, щодо раннього відзначення важливості очікувань в теорії виробничого циклу.

[7] Цей аспект викликаних грошима дискоординацій в тому, як він прямо відноситься до ставки відсотку, чітко усвідомлюється Лейонхуфвудом (1984, pp. 31f.). Ринок накладає однаковість на номінальну станку відсотку, але не на спосіб, в який така номінальна відсоткова ставка розподіляється в головах окремих учасників ринку між реальною ставкою і інфляційною надбавкою. Моє власне формулювання полягає в простому поширенні цих важливих ідей від самої відсоткової ставки до залежних від відсотку цін на капітальні товари.

[8] Точно кажучи, щоб бути правомочною як теорія циклічних коливань, теорія має описувати принаймні одну ендогенну поворотну точку. Вона має показувати, наприклад, як штучний бум містить в собі зародок власної руйнації. Ми можемо порівняти один до одного само розвертаючи процеси, що розвертають самі себе, ідентифіковані Хаєком і Фрідманом. Перший фокусується на ринку капітальних товарів і розбирає циклічний процес в термінах Хаєкових трикутників; інший фокусується на ринку праці і розбирає циклічний процес в термінах короткострокової і довгострокової кривої Філліпса. Але опис монетарного порушення рівноваги – навіть в обвальному монетарному порушенні рівноваги – який запущений екзогенним скороченням грошової маси не становить теорію цікличних коливань.

Коментувати у блозі