Десь є двоє студентів, які вивчають суспільні науки й шукають тему для дисертації. Вони з великою цікавістю спостерігають за рухом “Захопи Уол-Стріт”, бо те, як він розвивається, надає нам багато прикладів, ілюстрацій та можливостей перевірити різні теорії суспільних наук. Один зі студентів впритул досліджуватиме еволюцію окупаційних таборів. Інший зверне увагу на еволюцію розуміння мети окупації, на те, як вона змінилася, відтоді як з’явилася інформація про погляди учасників акції.

Колишній соціолог Клінтона Даґлас Шон (Douglas Schoen) зробив дуже цінне опитування — яке він обговорював на сторінках Wall Street Journal — яке, напевно, є першою систематичною вибіркою настроїв учасників акції “Захопи Уол-Стріт”. Шон пише, що учасників об’єднує “глибока приязнь до лівих ідей”.

Я погоджуюся з “окупантами”, коли ми разом відповідаємо “ні” на запитання на кшталт “чи повинні ми допомагати великим фінансовим інституціям, які зробили багато поганих інвестицій?”. Та я відмовляюся підтримувати більш радикальних протестувальників з їх вимогами “знищити капіталізм” та “скасувати приватну власність”. Я не впевнений, що вони справді розуміють, до яких саме наслідків це призведе.

Можливо, вони бачать у всьому цьому початок антикапіталістичної, антиринкової революції, але ж ми вже, певною міру, мали розмову на цю тему. Все двадцяте століття було довгою (і кривавою) дискусією про альтернативні моделі соціальної організації. Навіть у своїй сучасній зіпсованій та “кумівській” формі, “сучасний капіталізм”, який Діедре Мак-Клоскі (Deirdre McCloskey) приблизно описує як “приватну власність та вільний обмін” — це качка, що несе золоті яйця, і не лише для супербагатіїв. Якщо ви не згодні, запитайте себе, скільки з тих, які виступають від імені “99 відсотків” володіють смартфонами, що їх Луї XIV не зміг би придбати за все золото Франції. Проблеми, в яких протестувальники звинувачують “капіталізм” були викликані не “приватною власністю та вільним обміном”. Вони виникли через інституціоналізоване державне втручання у “приватну власність та вільний обмін”.

Зрештою, невелике збільшення державного втручання небагато змінить. Я очікую на довгострокові проблеми, які не спливуть на поверхню доти, доки не мине багато часу відтоді як їхні головні захисники й спонсори відійдуть від справ, але Обама не збирається перетворювати Сполучні Штати на Північну Корею. Тим не менше, ми не можемо залишити поза увагою ті випробування, про які навчає і до яких готує цивілізацію економіка. Людвіг фон Мізес, один з поважних захисників класичного ліберального устрою у ХХ столітті, завершив свій magnum opus “Людська діяльність” цими рядками:

Знання з економіки є найважливішим елементом у структурі людської цивілізації; це фундамент, на якому стоїть сучасний індустріалізм, а також усі етичні, інтелектуальні, технологічні та терапевтичні досягнення останніх століть. Вони залишаються з людьми, незалежно від того, скористаються вони гідним чином багатством цього знання, чи залишать його невикористаним. Але якщо в них не вийде використати їх з вигодою для себе і вони залишаться байдужими до того, чому воно нас навчає і про що попереджує, вони не анулюють економіку; вони знищать суспільство та весь людський рід.

У ті часи, коли Мізес писав це (1949 р.), світ був набагато похмурішим, аніж він є сьогодні, але вже за кілька років з коледжів вийде перше покоління випускників, які народилися вже після розпаду Радянського Союзу. Сказано, що той, хто не навчається на минулому, змушений повторити його. Ми б зробили правильно, якби вивчали інтелектуальну, політичну, соціальну та економічну історію, що змусила Мізеса писати так поспішно й пристрасно, аніж бути приреченими цю історію повторити. На превеликий жаль, саме це станеться, якщо ті, хто закликають нас до “знищення капіталізму” та “скасування приватної власності”, отримають те, чого бажають.

Переклад – Костянтин Левін

Оригінал - http://www.forbes.com/sites/artcarden/2011/10/21/smash-capitalism-and-you-destroy-civilization/

Коментувати у блозі