Вчора ВР повернула на доопрацювання законопроект, за яким статутний капітал банків, встановлювався на рівні 500 млн. грн. Це вже друга спроба після нещодавньої постанови НБУ №273 монополізувати банківський сектор України. Але, якщо ці спроби, можливо і непрямо, йдуть від великих і часто із іноземним капіталом банків, то малі банки теж не відстають. Вони теж хочуть обмежити можливості для здорової конкуренції, але вже для іноземного капіталу. Так аналітична записка Асоціації українських банків жаліється, що:

...вимоги [постанови НБУ №273] є порушенням концептуального принципу ринкової економіки – забезпечення умов рівної конкуренції для усіх учасників ринку.

Тим не менше, далі по тексту пропонує таке саме порушення принципу ринкової економіки, але вже для своїх конкурентів:

шляхом або законодавчого обмеження присутності іноземного банківського капіталу в Україні (тут на перешкоді стоїть СОТ), або законодавством визначити стратегічні цілі діяльності для всіх банків, керуючись потребами української економіки, або обмежити сегменти діяльності для банків з іноземним капіталом.

Така саме протекціоністська риторика прослідковується і в інших місцях докладу (виділення моє):

Допущене українською владою нічим не обмежене кредитування імпорту товарів народного споживання від “мобілки” до автомобілів не лише постачало ресурси чужим економікам, але й вбивало вітчизняних виробників, зменшувало кількість робочих місць і зайнятість населення – матеріальну основу життя суспільства. Воно ввело в боргову залежність населення, підприємства і бюджет від західного капіталу.

Цікаво, чому позиції такого "економічного патріотизму" не було озвучено під час кредитного споживацького буму, коли наші банкіри, які виявляється так добре знають "потреби української економіки" насолоджувалися бонусами "хороших часів"?