Доволі цікава бесіда на "шпальтах" УП про підприємництво в плановому СРСР. Сергій Грабовський виносить тезу із книжки Володимира Буковського "І повертається вітер...":

...планова економіка Союзу ССР виживала лише за рахунок того, що в неї повсюдно були вкраплені структури, які діяли на основі приватної, а тому нелегальної ініціативи.

Микола Черниш відповідає (варто перечитати повністю):

Обсяги виробництва підпільних цехів у порівнянні з держпідприємствами були мізерні. Крім небезпеки були інші чинники. Де взяти достатню кількість матеріалів? Забудьте казочки про відходи. Так, із цього починали, але дуже швидко це джерело зникало. Де придбати необхідне обладнання, або де його виготовити?...

...після війни на протязі 1940-50-х років діяло багато "шарашкіних фабрик" під офіційним дахом влади міст і районів . Називалися вони містпромкомбінатами або райпромкомбінатами, що виробляли цілком легальну продукцію, зокрема, грамплатівки, гучномовці типу "чорна тарілка" і багато інших товарів широкого вжитку. Крім того, були артілі інвалідів, які займалися перукарською справою, ремонтом побутової техніки тощо.

Ці артілі, яких розвелася сила-силенна в різних підвалах та сараюнчиках, стали підґрунтям для створення нелегального виробництва. Лівий товар збували в рундуках на базарах, де не можна було відрізнити правий товар від лівого.

...В 60-х роках усі ці "фірми" або позакривали, або перевели в державну власність з її жорстким контролем витрачання кожної "народної" копійчини з боку правоохоронних органів.

З тих пір підпільні цехи стали рідкістю. А тому – ніякої погоди на ринку взагалі не робили.

Зовсім не беручись критикувати аналіз чи бачення масовості підприємництва Черниша (тим більше, що я погоджуюся, з його висновком про те, що підприємництва в СРСР, навряд чи було достатньо, щоб підтримувати його існування), все ж хочеться трохи узгодити обидві позиції. Так, СРСР дійсно виживав за рахунок вкраплень приватних (ринкових) структур, але не обов'язково в тому значення як це бачить Буковський-Грабоський чи як не погоджується з цим самим баченням Черниш. Ці структури мали більше ціновий, інформаційний, характер. Саме "імпортування" цінової інформації із зовнішніх ринків, що діяли на основі приватної ініціативи, дозволяли плановій економіці використовувати надбання ринкового процесу. Звичайно, це жодним чином не означало повторення досягнень відносно ринкових країні, проте стримувало економіку СРСР від неминучого колапсу.

Крім того, вирішення питань, як економічно ефективно використовувати засоби виробництва також позичалися із зовнішніх ринків. Як завбачливо писав Мізес в "Економічних обчисленнях в соціалістичному господарстві" в 1920 році:

В державних та громадських підприємствах будуть впроваджувати технічні вдосконалення оскільки користь від них можна побачити в подібних приватних підприємствах за кордоном і тому що приватні підприємства, які отримують зиск від вдосконалень, дають поштовх до їх впровадження. На цих підприємствах можливо побачити переваги нововведень, оскільки в умовах приватної власності на засоби виробництва та грошового обігу можна підрахувати ефект від їхнього впровадження, що неможливо за умов соціалізму.

А взагалі тема підпільного і не дуже підприємництва в СРСР, як на мене, дуже цікава. Особливо з погляду австрійської економіки, яка робить особливий наголос на економічній ролі підприємця. Тут можна придумати безліч тем для дослідників економічної історії. СРСР - справжній ласий шматок для австрійської економічної історії. Деякі спроби робилися і раніше (наприклад "Чому провалилася перестройка" Пітера Бетке). але ні масштаб, ні охоплена тематика не є вичерпними.