Важко не помітити, що ці акції не схожі на звичайні протести. Не видно студентів із плакатиками і прапорами, немає "балакучих голів", що розповідають водянисту популістичну ахінею, ну, і головне, протестує дійсно багато людей.

Податки - завжди конфліктне питання. Не дивно, що чиновники і "представники народу" намагаються перевести його в моральну площину, звинувативши малих підприємців у всіх гріхах. Розділяй і владарюй не нова формула, але інколи працює. Але зараз цих людей (а достатньо глянути на будь-яку фотографію чи сюжет, щоб зрозуміти, що це аж ніяк не жиріючий "експлуататорський клас") звинувачують у дефіцитах люди, які самі собі назначили таку пенсію, якої б вистачило на десять простих пенсіонерів, за яких вони так турбуються.

Звичайно, історія нічому не вчить, але все одно варто згадати один факт. Багато в чому настрої, які пізніше вилилися у Американську війну за незалежність, сформувалися після одного цікавого податку, який придумали британці (Stamp Act 1765 року). А цікавість його полягала в тому, що основними жертвами нового податку ставали юристи і газетярі, тобто найбільш освічена у праві і красномовна (а отже здатна впливати на народні настрої) категорія людей. Не дивно, що їм вдалося побороти цей Акт, але на цьому рух не спинився і ми знаємо, чим закінчилася ця історія.

Зараз українська влада вирішила повторити цей безглуздих вчинок і направити свою фіскальну лють на, можливо, найбільш активну частину населення. Я не буду казати, що страйкарі самі усвідомлюють, чого хочуть, але з упевненістю можна сказати, що вони знають, чого вони не хочуть. І це співзвучно із девізом одного із ранніх прапорів США, що зображував гримучу змію з написом "Не наступай на мене". Схоже, наші можновладці вирішили наступити. Навряд чи їм сподобається результат.