Важко втриматися, щоб не прокоментувати останню статтю Сергія Яременка на "Економічній правді". В ній він, по-перше, критикує начебто існуючу в Україні "ліберальну модель", по-друге, закликає до жорстких анти-ринкових реформ. Ці тези треба розглядати окремо. Тези щодо належності до східно-європейської цивілізації, християнства і подібне немає сенсу розглядати в економічному контексті.

Перш за все, пропускаючи такі формулювання, як "ринковий фундаменталізм" і "дикий капіталізм", звернемося до його прийнятного визначення лібералізму ("модель розвитку, яка не допускає втручання держави в економіку"). Важко зрозуміти, в якій країні жив і живе Сергій Яременко, якщо він дійсно вірить в те, що в Україні відсутнє втручання в економіку? Він не бачить регулювання цін; він не бачить загороджувальні мита, які субсидують наших олігархів і дозволяють їм не зважати на конкурентів, які можуть запропонувати споживачу дешевші і якісніші товари; він не бачить перевірок податкових інспекторів, пожежників, санепідемстанції і список цих не-втручаннь можна продовжувати.

Сама оцінка існуючого режиму як ліберального не витримує жодної критики. Тим не менше, Яременко намагається вибудувати причинно-наслідковий зв'язок між існуючим режимом і нинішньою кризою. І, виходячи з цього уявного зв'язку, він пропонує ліки - соціалізм.

Пропозиції, які Яременко акуратно приписує неназваним міжнародним експертам включають: планування, регулювання, протекціонізм, інфляційну монетарну політика. Звичайно, з позицій австрійської економічної школи це все веде до ще більшого ослаблення і так ледве жевріючої ринкової системи.

Якщо пояснювати в двох словах, ринкова система являє собою мережу, яка за допомогою цінових сигналів передає виробнику інформацію про те, що слід виробляти. Такі сигнали поступають від всіх споживачів, і, таким чином, становлять реальну ринкову демократію, при якій кожен споживач голосує своєю гривнею за те, що він хоче споживати. При плануванні ж виділяється певний клас людей (певне, таких самих добре намірених і освічених, як Яременко), які краще знають, що треба людям. Ці планувальники починають перетворювати виробничу систему не згідно вподобань кінцевих споживачів, а згідно свого ідеального уявлення про те, що і в яких об'ємах має вироблятися. І проблема не лише в тому, що хтось не отримає чергове ферарі, проблема в тому, що без реальної участі споживача планувальник не спроможний структуру виробництва і розподілу. Все це дев'яносто років тому в своїх "Економічних розрахунках..." теоретично визначив Людвіг фон Мізес.

Ми ж з вами практично оцінили наслідки "фатальної зарозумілості" планувальників, які знають, що кому потрібно. І всі ці рекомендації "міжнародних експертів" - це ніщо інше, як призов зосередити ще більше влади в руках "команди професіоналів", більшість з яких навряд чи навіть зможе похвалитися некупленим дипломом.