В продовження попереднього "правового" посту.

Чим відрізняється демократична правова система від тієї правової системи, яку б хотіли бачити лібертаріанці? Треба сказати, що демократична система права, на перший погляд, побудована на аксіоматичних непорушних, "невідчужуваних", принципах (наприклад, закладених в конституції чи декларації прав людини), із яких виводяться закони. Тим не менш, демократичне законодавство приймається більшістю, простою чи "конституційною", референдумом чи представницьким способом. А отже для демократичного процесу важливим є воля більшості, а не логічне послідовність у дотриманні непорушної правової аксіоматики. Я переконаний, що більшість юристів і законотворців просто не задумувалися над тим наскільки певний закон може порушувати непорушні принципи. Більш того навіть в самій нашій Конституції, яка б мала слугувати фундаментом правової систем, неважко знайти безліч логічних протиріч. А отже, навіть, якщо почати застосувати логіку до суперечливих постулатів, неможливо отримати послідовні і такі що не протирічать одне одному правила.

Лібертаріанське право також вибудовує (можна ставити питання про його природність, апріорістичність, але це не входить в мету даного посту) систему правил на базових непорушних принципах, закони з яких мають виводитися не у відповідності до бажань більшості, а у строгій відповідності до базових принципів, а також тих принципів, які логічно слідують із базових. Які базові принципи? Базові принципи - це (а) право власності на власне тіло, а також (б) право не-ініціації агресії (якщо ви проти цих принципів, то скоріше, всього вам не подобається і сучасне демократичне право і те що ви прочитаєте далі). Формально ці принципи і те, що з них слідує, більш-менш включено в сучасні мейнфреймові юридичні системи: право на життя, хабеас корпус, неприпустимість примусової праці тощо. Але існують розпливчасті норми, (наприклад, "використання власності, що протирічить інтересам суспільства")за якими більшістю можна спокійнісінько прийняти будь-який закон.

Візьмемо для прикладу проституцію. Проституція легко вписується в базові лібертаріанські принципи, людина (а) розпоряджається власним тілом і (б) не-інціює агресію проти інших людей. Тобто на лібертаріанський погляд це цілком відповідає засадничим правовим принципам. Тим не менше, в нашому демократичному суспільстві, проти людини, яка діє у відповідності до (а) і (б), приймається закон, за яким проти неї ініціюється агресія, а також обмежується її свобода, тобто фактично обмежується її право власності на власне тіло. І це не поодинокий приклад.

Неважко уявити, що чим більше буде прийматися законів, тим більше буде в них накопичуватися протиріч. До того ж більшість "демократичних" законів просто не можуть бути законами за лібертаріанського правопорядку, оскільки вони втручаються в сферу добровільних договірних відносин між дорослими людьми (серед таких буде і наведений приклад із проституцією, і, наприклад, регуляція того, яким по тривалості має бути робочий день чи за якою ціною ви можете продати свою власність).

Підсумовуючи сказане, найпростіший тест на лібертаріанськість - це визнання двох базових принципів (плюс визнання права власності, але про нього колись окремо). Тобто, якщо ви визнаєте те, що ніхто не може обмежити вашу право розпоряджатися вашим тілом, і що проти вас ніхто не має права першим застосувати агресію (навіть, якщо це волевиявлення більшості), але більше того, що ви не маєте права голосувати за те, щоб було обмежено чиюсь свободу розпоряджатися своїм тілом чи щоб проти когось була розпочата агресія, скоріше всього, ви - лібертаріанець.