Деякі автори підняли доволі поверхове питання, як праксеологіст буде реагувати на досвід, що суперечить теоремам цієї апріорістичної доктрини. Відповідь: так само, як математик буде реагувати на "досвід" того, що немає різниці між двома і сімома яблуками, або логік на "досвід" того, що А і не-А - ідентичні.
Я дивлюсь, що відео добре пішло. От ще одне просубтитроване відео. Інтерв'ю з конгресменом Роном Полом, зроблене під час його кампанії в останніх президентських праймеріз.
UPD: забув додати, що я просубтитрував лише ту частину, яка стосувалася грошей. Розповіді Хоппе про демократію - тема цікава, але грошей це не стосується.
Важко не прокоментувати цей пост Бродського. Зокрема він демонструє цікаве (я б сказав марксистський) бачення конкуренції:
...вы решили построить заправочную станцию или открыть ресторан в небольшом городке. Вы идёте в банк, берёте кредит, закладываете своё имущество, составляете бизнес-план, просчитываете финансовый поток, оцениваете покупательскую способность - и запускаетесь.
А кто-то "умный" решает свести ваш бизнес на нет или вообще обанкротить вас и пустить вашу семью по миру (вы ведь заложили свое жилье).
Я можу ще цікавий сценарій запропонувати. "Умнік" скуповує всі підприємства в радіусі, скажімо, 30 км і не бере вас на роботу. І все - нате вам провал ринку. Вихід: заборонити будь кому мати у приватній власності робоче місце.
Як же варіант про понує Бродський?:
В Европе выход в такой ситуации -квотирование. Для этого и существуют местные советы, которые контролируют количество такси в городе, количество посадочных мест в кафе и ресторанах, количество точек, в которых продаются сигареты (их, кстати, нельзя продавать в супермаркетах, торговые точки вынесены в отдельные так называемые "табакерии"), количество техстанций и т.д. Таким образом защищаются инвестиции и создаются равные условия на рынке. (виділення моє)
Отаке центральне планування плюс "ринковий" егалітаризм. Я от тільки не знаю, невже ми маємо повторювати будь-яку дурість, яку роблять в Європі? А тим більше, дурість, яку ми вже мали шанс відчути на власній шкірі? Невже ще не зрозуміло, що не можна порахувати необхідну кількість таксі чи місць в ресторані? Хоча, що тут такого дивного. Кроуні капітаст на те і кроуні капіталіст, щоб вважати конкуренцію злом.
Можливо, я не достатньо наголосив на значенні міжчасової координації. І на тому, чим являється дискоординація. Для того, щоб це пояснити можна використати "економіку Робінзона Крузо". Уявіть, що в нього немає грошей, відповідно всі заощадження робляться в натуральній формі. Що означає міжчасова координація в його становищы? Вона означає, що якщо він візьметься інвестувати у побудову житла, то у нього вистачить заощаджених ресурсів, щоб не померти з голоду під час будівництва (бо в цей час він не зможе створювати споживацькі товари).
Що означатиме дискоординація? Вона означатиме, що заощаджень Робінзона Крузо не вистачить на час зведення житла. В кращому випадку він просто зможе повернутися до будівництва пізніше, коли заощадить достатньо, в гіршому його праця буде змарнована. Тобто відбудеться процес хибного інвестування (malinvestment). Стадія економічного буму якраз характеризується масовим хибним інвестуванням.
І маленька ремарка. Оскільки в статті майже нічого не сказано про теорію капіталу, при цьому активно фігурує такий непоширений за межами АЕШ термін (навіть і серед представників АЕШ непоштрений), як "міжчасова координація", поясню в двох словах, що воно таке. Капітальні товари мають часову структуру, яка вибудовується в залежності від їх віддаленості від кінцевого споживання. Якщо заощаджень немає зовсім, все "інвестується" у споживання; чим більше стає заощаджень, тим більше можна інвестувати у все віддаленіші від споживання капітальні товари (за Бьом-Баверком в обхідність, roundaboutness, тобто в обхідні методи виробництва). Міжчасова координація являє собою певний стан виробничої структури, який узгоджується між рівнем споживання, заощадження і структурою капіталу.
Як же остогидли ці бюрократи. За кого вони взагалі себе мають, щоб вирішувати, кому чим варто займатися? Жодна людини не має право вказувати, чим варто займатися іншим людям. А посилання на наповнення пенсійного фонду і бюджету, які Надрага зі своїми колегами так успішно дерибанять, аж ніяк не надає його словам більшої легітимності.
От ми і дочекалися вето. Тих, хто його вимагав, можна поздоровити. Хоча навряд чи це можна трактувати як перемогу протестувальників, а тим більше поразку ініціаторів "реформи". Навіть якщо ми дочекаємося скальпів деяких одіозних діячів.
Янукович самим строком, який він визначив для внесення змін, натякнув, що ніяких серйозних змін він не хоче. Але правда полягає в тому, що ця команда просто не спроможна на якісно інший проект. Навіть якби вони ще рік писали зміни. Це люди абсолютно з однаковим інтервенціоністським поглядом не економіку (і на суспільство взагалі). Слова і риторика Бродського, Азарова, Тігіпка і Януковича - який різко вирішив прикинутися, що він взагалі ні при чому і перший раз чує про законопроект - можуть відрізнятися, але ці відмінності несуттєві. Через усі їх малозмістовні спічі тягнеться спільне переконання - економіка піднімається оподаткуванням.
Цей недолугий і примітивний погляд (щоправда, він характерний майже для всіх країн) по суті зводиться до того, що якщо забирати в усіх економічних агентів гроші, і варіювати суму, в кого скільки буде забрано, то можна досягти підйому. Якщо пояснювати це метафорично, це наче, якщо баскетболістам прив'язувати до ніг гирьки, а потім відв'язувати, і з розумним виглядом розповідати про те, як вони стали вище стрибати.
Це перший момент: податками не можна нічого створити економічне зростання, його можна тільки придушувати. Другий момент - це абсолютне нерозуміння політиками того, що вони роблять. Поясню. Нехай я - переконаний математичний інтервенціоналіст з купою класних формул, за цими формулами я порахував, що для зростання економіки на Z потрібно малим підприємцям обмежити оборот до X, а кількість найманих робітників обмежити до Y. Але якщо я вкладаю хоч якесь значення в X і Y, то як вони для мене можуть бути предметом переговорів? Звичайно, можна припустити, що для збереження суспільного спокою, я "жертвую" частинкою Z. Але в мене є значно краще пояснення: немає ніяких формул, і наші "економісти" насправді беруть X і Y прямісінько зі стелі.
Трохи мене занесло. Про вето. Я не знаю, як відреагують на цей вчинок президента підприємці. Власне, їх доля вирішується. Але, принаймні, можна відзначити, що Янукович почав хитрувати. Хто стане жертвою його комбінацій, думаю ми скоро побачимо. Те, що він сам не збирається підставлятися заради цього кодексу, тепер вже очевидно.
Мені особисто прикро... що підприємцям, які відстоюють свою позицію щодо Податкового кодексу, в принципі, байдуже до закону про мову, що вони не брали участі в мовних акціях протесту. Люди дуже вузько сприймають свої власні інтереси…
Так звичайно, прикро, що люди вузько сприймають свої власні інтереси, і не хочуть вважати інтереси Положинського своїми власними інтересами. Ну, дуже прикро. А чому? Трохи вище Положинський дає прекрасну колективістську відповідь:
Сьогодні рух опору – нестійкий, нецілеспрямований. Все, що відбувається, більше схоже на якусь самоорганізацію великої кількості окремих людей. Хочу наголосити – саме окремих людей.
Цікаві акценти поставлені на "самоорганізацію" і "окремих людей". Осуджуючи в цьому ж тексті "посткомуністичний" режим, автор, видається, і сам не далеко відійшов від совєтських поглядів. Додайте до електрифікації укрмову і він, мабуть, записався б в ряди такої компартії, яка б, не доведи Господь, не давала людям самоорганізовуватися і виражати власні інтереси.
І на закуску ще одна, соціально-консервативна, цитатка:
...нав’язується те, що найкраще свято – коли є що випити. Горілку, звичайно. Найцікавіший футбол – коли ти його дивишся з келихом пива. Найпривабливіше музичне відео – з голими цицьками та дупами. Фільми, які пропонують сучасні кіно й телебачення, дуже рідко мають якусь художню цінність.
До чого тут майдан, і яку художню цінність становить творчість самого автора, на ці питання в колонці відповіді не даються.
