Деякі автори підняли доволі поверхове питання, як праксеологіст буде реагувати на досвід, що суперечить теоремам цієї апріорістичної доктрини. Відповідь: так само, як математик буде реагувати на "досвід" того, що немає різниці між двома і сімома яблуками, або логік на "досвід" того, що А і не-А - ідентичні.
Що мені сподобалося: Єхануров визнав, що за [нашої] демократії політикам платять для того, щоб не чіпали, а не для міфічного "представництва".
Що мені не сподобалося: Єхануров, визнавши кроуні-капіталістичну систему великого бізнесу, він не робить застереження від переходу на цю саму стежку малому бізнесу.
"Я переконаний у тому, що валютний курс є елементом захисту національної економіки. Всі країни сьогодні відчувають небезпеку ревальвації національної валюти, тобто укріплення національної валюти, і як наслідок цього, неконкурентноздатності національної економіки на зовнішніх ринках.В умовах, коли великий девальваційний потенціал долара, в короткотерміновій перспективі гривні нічого не загрожує"
Ревальвація (дорощання) національної валюти означає, що громадяни даної країни стають багатшими(за ті ж самі гривні можна купити більше товарів), на жаль, у Порошенка інтереси деяких українських експортерів стоять вище за інтереси 46 млн. українських громадян.
Там же:
"За його словами, Національний банк забирає зайві долари з ринку, спрямовуючи їх в золотовалютні резерви."
Тобто нац. банк не дозволяє гривні зміцнитися і зробити українців багатшими, а кладе у золотовалютні резерви долари, які постійно знецінюються. Чи знає НБУ, кому потім спихнути ці папірчики, коли їх ніхто не захоче приймати? Маю великі сумніви, що у американського керівництва найближчим часом стане мужності зупинити емісію і зіскочити із потяга, який впевнено прямує, до станції "Гіперінфляція". А це значить, що долар продовжить своє падіння. Здається, наша влада буде до кінця прив'язувати гривню до долара і пустить нашу валюту у ту ж прірву куди падає американська
"Можуть відрізнятися ставки, може відрізнятися податкове навантаження, може бути диференційований податок, і багаті мають платити більше податків, але податки мають платити всі. А бідні люди з бюджету мають отримувати гарантовану фінансову компенсацію, яка дає їм можливість вирівняти і забезпечити прожитковий мінімум, який має бути гарантований державою. Так само, як і пенсіонери."
На жаль, політик не розуміє, що суть ринкової економіки у тому, що ресурси опиняються у найбільш ефективних людей. Суть прогресивного оподаткування (багаті мають платити більше податків) полягає у тому, що ресурси забираються у більш ефективних і передаються менш ефективним. Через це суспільство стає біднішим. Звичайно в Україні складно говорити про ринкову економіку, багато "багатих" отримують свої прибутки шляхом корупції. Але прогресивним оподаткування виправити це не вдасьця: злодії домовляться з владою і нічого платити не будуть, а розплачуватись доведеться тим небагатьом, хто намагається працювати більш-менш чесно.
Показова стаття. Автор, якщо описувати в двох словах, закликає потрусити олігархів, як це зробив молодець Рузвельт. Мені така позиція неблизька з двох причин. Перша, до якої я повернуся трохи пізніше, - це абсолютна неадекватність економічної політики Рузвельта. Друга - це намагання шукати ворогів.
Я не збираюся тут казати, що олігархи кристально чисті люди, і тим більше, що олігархам можна виходити за межі права тільки через те, що "гроші люблять спокій" (так би міг сказати якийсь Пасхавер). Натомість, мені не подобається те, що замість того, щоб згуртуватися на міцному фундаменті приватної власності і ринкової економіки, хоча і згадується "буржуазна революція", автор шукає відповіді на зовсін інше питання.
Власне, якщо сформулювати це питання, то воно буде звучати приблизно так, кого треба давити замість нас? І, на жаль, багато людей у нас мислять саме такими категоріями: пенсіонери хочуть, щоб душили підприємців; малі підриємці, щоб душили олігархів; наймані робітники, щоб душили роботодавців; роботодавці, щоб душили найманих робітників. Звичайно, не всі мислять у таких категоріях. І мені менш за все хотілося б, щоб протест проти податкового кодексу перетворювася в пошук того, хто має покривати дефіцити (треба скорочувати витрати), а лишався захистом майнових прав протестувальників.
І на кінець повертаючись до Рузвельта. Треба відмітити, що американська Tea Party - хоча і невідомо, чим воно все закінчиться - утворилася як лібертаріансько-консервативна (і я свідомо ставлю на перше місце лібертаріанську частину) коаліція проти прогресівістської політики Обами, який являється прямим ідейним послідовником Рузвельта. Вони виступають проти посилення податкового тиску і проти все більше зростаючої ролі держави в економці. Сподіваюся, що автор закликав до створення українського New Deal лише через свою необізнаністю щодо того, чим вона являлася в американському варіанті, а не через те, що сповідує фашизацію економіки під гарними лозунгами.
Приємно, коли політик каже те, що він дійсно думає. Принаймні, жодного лицемірства - пряма зневага до громадян з боку високопосадового посадовця:
...cлухати простих людей в економічних реформах не можна. Треба слухати експертів... Народ не завжди правий, він має право на помилку... народне обговорення податкового кодексу - вибачте, це брєд.
Народ не завжди правий? А хто ж завжди правий, невже чиновники?
В Києві під егідою Adam Smith Institute пройшов "Український банківський форум". Взагалі, Adam Smith Institute - прихильний до АЕШ think tank, але судячи по опублікованим виступам Порошенка і Аржевітіна, австрійським розумінням монетарної теорії там і не пахло.
Чого лише варті слова Аржевітіна:
Ігнорування незалежності центральних банків, як відомо в з історії економічних криз, призводило у 30-х роках до депресій, руйнування Бретон-Вудської валютної системи і призвело у 90-х до падіння європейської валютної системи.
Ну, я ще якось розумію бачення Великої депресії через призму фрідманівської дефляційної теорію, але яке відношення свобода центральних банків мала до падіння побудованого на глиняних ногах колоса Бретон-Вудської системи? До чого там центральні банки, якщо це було ніщо інше як прояв закону Грешема?
Чим відрізняється демократична правова система від тієї правової системи, яку б хотіли бачити лібертаріанці? Треба сказати, що демократична система права, на перший погляд, побудована на аксіоматичних непорушних, "невідчужуваних", принципах (наприклад, закладених в конституції чи декларації прав людини), із яких виводяться закони. Тим не менш, демократичне законодавство приймається більшістю, простою чи "конституційною", референдумом чи представницьким способом. А отже для демократичного процесу важливим є воля більшості, а не логічне послідовність у дотриманні непорушної правової аксіоматики. Я переконаний, що більшість юристів і законотворців просто не задумувалися над тим наскільки певний закон може порушувати непорушні принципи. Більш того навіть в самій нашій Конституції, яка б мала слугувати фундаментом правової систем, неважко знайти безліч логічних протиріч. А отже, навіть, якщо почати застосувати логіку до суперечливих постулатів, неможливо отримати послідовні і такі що не протирічать одне одному правила.
Лібертаріанське право також вибудовує (можна ставити питання про його природність, апріорістичність, але це не входить в мету даного посту) систему правил на базових непорушних принципах, закони з яких мають виводитися не у відповідності до бажань більшості, а у строгій відповідності до базових принципів, а також тих принципів, які логічно слідують із базових. Які базові принципи? Базові принципи - це (а) право власності на власне тіло, а також (б) право не-ініціації агресії (якщо ви проти цих принципів, то скоріше, всього вам не подобається і сучасне демократичне право і те що ви прочитаєте далі). Формально ці принципи і те, що з них слідує, більш-менш включено в сучасні мейнфреймові юридичні системи: право на життя, хабеас корпус, неприпустимість примусової праці тощо. Але існують розпливчасті норми, (наприклад, "використання власності, що протирічить інтересам суспільства")за якими більшістю можна спокійнісінько прийняти будь-який закон.
Візьмемо для прикладу проституцію. Проституція легко вписується в базові лібертаріанські принципи, людина (а) розпоряджається власним тілом і (б) не-інціює агресію проти інших людей. Тобто на лібертаріанський погляд це цілком відповідає засадничим правовим принципам. Тим не менше, в нашому демократичному суспільстві, проти людини, яка діє у відповідності до (а) і (б), приймається закон, за яким проти неї ініціюється агресія, а також обмежується її свобода, тобто фактично обмежується її право власності на власне тіло. І це не поодинокий приклад.
Неважко уявити, що чим більше буде прийматися законів, тим більше буде в них накопичуватися протиріч. До того ж більшість "демократичних" законів просто не можуть бути законами за лібертаріанського правопорядку, оскільки вони втручаються в сферу добровільних договірних відносин між дорослими людьми (серед таких буде і наведений приклад із проституцією, і, наприклад, регуляція того, яким по тривалості має бути робочий день чи за якою ціною ви можете продати свою власність).
Підсумовуючи сказане, найпростіший тест на лібертаріанськість - це визнання двох базових принципів (плюс визнання права власності, але про нього колись окремо). Тобто, якщо ви визнаєте те, що ніхто не може обмежити вашу право розпоряджатися вашим тілом, і що проти вас ніхто не має права першим застосувати агресію (навіть, якщо це волевиявлення більшості), але більше того, що ви не маєте права голосувати за те, щоб було обмежено чиюсь свободу розпоряджатися своїм тілом чи щоб проти когось була розпочата агресія, скоріше всього, ви - лібертаріанець.
Важко не помітити, що ці акції не схожі на звичайні протести. Не видно студентів із плакатиками і прапорами, немає "балакучих голів", що розповідають водянисту популістичну ахінею, ну, і головне, протестує дійсно багато людей.
Податки - завжди конфліктне питання. Не дивно, що чиновники і "представники народу" намагаються перевести його в моральну площину, звинувативши малих підприємців у всіх гріхах. Розділяй і владарюй не нова формула, але інколи працює. Але зараз цих людей (а достатньо глянути на будь-яку фотографію чи сюжет, щоб зрозуміти, що це аж ніяк не жиріючий "експлуататорський клас") звинувачують у дефіцитах люди, які самі собі назначили таку пенсію, якої б вистачило на десять простих пенсіонерів, за яких вони так турбуються.
Звичайно, історія нічому не вчить, але все одно варто згадати один факт. Багато в чому настрої, які пізніше вилилися у Американську війну за незалежність, сформувалися після одного цікавого податку, який придумали британці (Stamp Act 1765 року). А цікавість його полягала в тому, що основними жертвами нового податку ставали юристи і газетярі, тобто найбільш освічена у праві і красномовна (а отже здатна впливати на народні настрої) категорія людей. Не дивно, що їм вдалося побороти цей Акт, але на цьому рух не спинився і ми знаємо, чим закінчилася ця історія.
Зараз українська влада вирішила повторити цей безглуздих вчинок і направити свою фіскальну лють на, можливо, найбільш активну частину населення. Я не буду казати, що страйкарі самі усвідомлюють, чого хочуть, але з упевненістю можна сказати, що вони знають, чого вони не хочуть. І це співзвучно із девізом одного із ранніх прапорів США, що зображував гримучу змію з написом "Не наступай на мене". Схоже, наші можновладці вирішили наступити. Навряд чи їм сподобається результат.
Несприйняття сучасною економікою дефляції виливається у ту інфляційну політику, яку сповідують усі паперові монетарні системи світу. Мюррей Ротбард в популярній статі, написаній майже 20 років тому (але яка і досі залишається актуальною), розповідає про різні типи дефляції і про те, чому не треба боятися "вільної" дефляції.
